За даними судової статистики, у 2016 році слідчі судді розглянули 50,5 тис. клопотань про застосування запобіжних заходів, із них 32,3 тис. — це клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Ще 5,9 тис. клопотань стосувалися продовження строків тримання під вартою. У 2015 році із 54,6 тис. розглянутих клопотань 31,7 тис. стосувалися тримання під вартою, а 6,8 тис. — продовження строків тримання під вартою.
“Як бачимо, у структурі застосування запобіжних заходів "пальма першості" й дотепер належить найбільш суворому з них — триманню під вартою. До слова, більшість таких клопотань слідчі судді задовольняють. Так, у 2016 році було задоволено 53,8 %, у 2015 році — 58,8 % від загальної кількості розглянутих клопотань. Стосовно продовження строків тримання під вартою статистика ще більш показова: і в 2015 році, і в 2016 році задоволено 94,5 % таких клопотань.
З огляду на вказані цифри можна спрогнозувати значну кількість відповідних клопотань і в майбутньому. Тому ми маємо докласти максимум зусиль для виявлення причин, що призводять до порушення статті 5 Конвенції на національному рівні, з метою виправлення недоліків у правозастосуванні, адже це питання продовжує залишатися актуальним у сучасних умовах”, — сказав Я.Романюк.
Голова Верховного Суду України зазначив, що усунути недоліки процесуального законодавства мав новий Кримінальний процесуальний кодекс України, який був прийнятий у 2012 році. Проте ситуація не поліпшилась, констатував Я.Романюк.
“Справді, його норми в частині, що стосується вирішення питань позбавлення особи свободи до постановлення вироку суду, порівняно з КПК 1960 року, значно прогресивніші в сенсі відповідності стандартам якості закону, напрацьованим ЄСПЛ, та відображення змісту захисту права на свободу, як його гарантує стаття 5 Конвенції.
Зокрема, у статті 7 КПК 2012 року верховенство права, законність і забезпечення права на свободу та особисту недоторканність закріплено як загальні засади кримінального провадження. Статті 8 та 9 цього Кодексу передбачають, що принцип верховенства права в кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовуються з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. З початком практичного застосування нового КПК 2012 року можна було очікувати, що відбудеться помітне поліпшення ситуації й нове законодавство не дасть приводів для встановлення ЄСПЛ порушень Україною статті 5 Конвенції. На жаль, цього не сталося”, — наголосив голова ВСУ.
Аргументуючи свої слова, він навів приклади справ (“Чанєв проти України”, “Ігнатов проти України”, “Харченко проти України), які наочно констатували порушення статті 5 Конвенції в результаті застосування нового КПК 2012 року.
“Зокрема, розглянувши обставини "справи Ігнатова", Суд дійшов висновку, що він не впевнений у тому, що нове законодавство, зокрема КПК 2012 року, є належним, оскільки відповідні вимоги щодо попереднього ув’язнення викликають занепокоєння. Таким чином, ЄСПЛ вважає, що найкращим способом вирішення зазначеного питання буде реформування законодавства і/або практики з метою забезпечити відповідність національного кримінального процесу вимогам статті 5 Конвенції.
Цілком погоджуюся з таким висновком і вважаю, що ключовим моментом забезпечення дотримання права на свободу та особисту недоторканність є не сам по собі національний закон, яким би ідеальним він не був, а застосування національного закону через призму тлумачення статті 5 Конвенції, як воно сформовано в практиці ЄСПЛ.
Звісно, є певні види порушень, до яких призводить недосконалість законодавства. Водночас треба визнати, що багатьох порушень статті 5 Конвенції держава цілком спроможна уникнути, якщо органи слідства та прокуратури, які звертаються до суду з клопотанням про обрання підозрюваному чи обвинуваченому запобіжного заходу, а також слідчі судді й суди в процесі вирішення таких клопотань по суті застосовуватимуть принципи та стандарти, напрацьовані ЄСПЛ. Більше того, застосовуватимуть їх правильно”, — зауважив Я. Романюк.
Окрім того, він наголосив, що загальне правило в практиці ЄСПЛ говорить про те, що особа, обвинувачена в правопорушенні, завжди має перебувати на волі до початку судового розгляду її справи, якщо держава не наведе “відповідних і достатніх” підстав для тримання цієї особи під вартою.
“Тобто саме держава в особі слідчого чи прокурора, які звертаються з клопотанням до суду, має довести необхідність тримання під вартою конкретної особи. Натомість суд вирішує питання про те, чи є достатні підстави тримати особу під вартою на основі принципу змагальності, та повинен обов’язково виходити з презумпції на користь свободи.
Тож варто пам’ятати, що в кожному конкретному випадку самих лише абстрактних причин для тримання особи під вартою, навіть передбачених національним законом, не достатньо. Слідчий чи прокурор, який звертається з відповідним клопотанням, повинен підкріпити підстави фактичними доказами, а суд — розглянути їх, належно оцінити в сукупності з іншими факторами та обставинами, наведеними стороною захисту”, — резюмував Я.Романюк.
Нагадаємо, слідство щодо екс-глави банку “Михайлівський” І.Дорошенка триває вже 8 місяців, проте справа так і не передається до суду для з’ясування обставин по суті. За цей час судові експерти встигли провести низку експертиз, які спростовують доводи сторони звинувачення. Зокрема, в ЗМІ опубліковані експертизи, які свідчать про те, що екс-правління банку не завдавало шкоди державі і Фонду гарантування вкладів фізосіб, а сам банк “Михайлівський” визнано неплатоспроможним неправомірно.
Раніше ЗМІ писали, що екс-голова правління банку “Михайлівський” Ігор Дорошенко виявився в тих же умовах, що і нинішній Генеральний прокурор Юрій Луценко за часів екс-президента Віктора Януковича. У справі “Луценко проти України” Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що затримання у 2010 році нинішнього Генпрокурора було здійснено з іншими цілями, ніж та, яка передбачена пунктом 1 статті 5 Конвенції і, таким чином, було свавільним і таким, що суперечило положенню Конвенції з прав людини.
Зважаючи на схожість обставин переслідування, ЗМІ допускають, що рішення ЄСПЛ “Луценко проти України” може бути використано на користь І.Дорошенко.