|
21.05.12 Новини економіки
Автор: Ліна Горечева Ігор Калєтнік: Митниця забезпечить мінімум втручання у діяльність легального бізнесу
|
31 10:42
Всі блоги автора
Салон незалежнихУ "Мистецькому Арсеналі" з 23 серпня по 11 вересня триває виставка "НЕЗАЛЕЖНІndependent. Нове мистецтво нової країни. 1991-2011". Відвідувач експозиції має нагоду за творами сотні з гаком сучасних українських художників простежити/ згадати/ переосмислити реальність останніх 20 років. Не варто розцінювати виставку в Арсеналі як певну канонізацію склавших її митців. Організатори самі кажуть, що це ніякий не об’єктивний зріз художників, які увійшли в історію, а суб’єктивний, кураторський погляд Олександра Соловйова. "Це не підсумок, це швидше спроба показати динаміку, симптоми, від слідкувати певні зниклі тенденції або передбачити ті, що визрівають", - каже він. До речі, альтернативний кураторський проект Марії Хрущак (щоправда менш масштабний, лише з 20 художників) можна побачити з 24 серпня по 25 вересня в Інституті проблем сучасного мистецтва на Щорса. Ідея цього проекту вже інша: "ідентифікувати сучасне українське мистецтво як явище світового рівня". Куратор проекту в Арсеналі Олександр Соловйов зазначає, що "завчасно говорити про моментальні та кардинальні зміни характеру українського сучасного мистецтва відразу ж після 1991 року". Ще за Перебудови здобувши визнання в єдиному культурному просторі СРСР як нова "південна хвиля", чи "південна альтернатива" (перш за все, московському концептуалізмові), воно і в самостійних, автономних умовах продовжувало розвиватися за інерцією попереднього періоду, пояснює він. І лише згодом "незалежне відчуття українських художників, чи то пак здобуття нової ідентичності, набуло незворотного характеру". Що це за характер? Куратор якось непевно відповідає на це питання. Розмірковуючи про пошук нової візуальної мови, ідентичності та проблематики, він визначає "мімікрію" як "розпізнавальну риса українського мистецтва, яке завжди перебувало на перетині культур, впливів, геополітичних змін та у відсутності закріплених станів". "Ідентичність для українського художника не є метафізичною величиною – вона у постійному процесі становлення, зміни, транзитності, її неможливо окреслити двома-трьома визначеннями", - каже він. Що ж, те саме можна стверджувати про геть усе мистецтво на нинішньому етапі, створювати із цією думкою національну експозицію – все одно що створювати глобус України. Ще Соловйов каже про перетворення реальності в сучасній українській образній поетиці на певний фантом, мовляв, навіть від "підкреслено об’єктивного бачення матеріальної дійсності" віє якимсь "підтекстом", який "загострює відчуття ірреальності, примарності того, що відбувається". Але чи не визначальна це риса будь-якого мистецтва, пане Соловйов? Звичайно, можна до усіх цих експлікацій, як і до виставки в Арсеналі в цілому, ставитися з точки зору художника Арсена Савадова, який, можливо через співзвучність виставкової площі зі своїм іменем, сказав на відкритті виставки: "Я по-любому всё это хозяйство поддерживаю". Арсенові подобається те, що "колись тут був воєнний завод, де ладили танки, а тепер висять наші бридкі картинки". Одній з відвідувачок виставки й справді видалося бридким, що в дівчини з картини Савадова "Ф.І.О. Ленд" у груди встромлені якоря. "Головне у мистецтві не зміст, а розташування плям, яке тебе задовольняє", - терпляче пояснив Савадов і продовжив свою розповідь про те, як йому не подобалося, коли "плебеї розподіляли наші духовні ресурси й заганяли у резервації". Слід віддавати собі звіт у тому, що багато хто полишить Арсенал із почуттям, яке висловив академік Луначарський у статті про "Салон незалежних" 1911 року: "Восхитительного здесь, пожалуй, нет ничего, но интересного уже гораздо больше и, наконец, оскорбительного, мучительного – целое море". Ординарний робочий день роботи експозиції теж можна окреслити словами із тої ж самої статті: "Средняя публика бродит по двадцять седьмому бараку в полнейшем недоумении, не осмеливаясь отличать хорошее от дурного". Якби академікові випало потрапити в Арсенал на цю виставку, він би скоріше за все зхарактеризував "нове мистецтво нової країни" тим же ж пассажем: "от симплицизма какого-нибудь идиотика к головокружительной выдумке какого-нибудь рафинированного сверхчеловека, от психоза к пощёчине вашему достоинству, от подонков антиэстетической пачкотни к вполне хорошим, часто даже солидно и традиционно технически совершенным произведениям". Біля деяких творів хочеться затриматися, як, наприклад, "Робін Айленда" Олександра Гнилицького чи "Дороги в лісі" Олега Голосія – обидвох покійних "паркомівців". Простояти коло цих картин із чверть години значно легше, ніж продивитися до кінця представлені на виставці відео. Чи взагалі відкрити очі коло деяких робіт. Проте - "пресыщение культурой не есть варварство, психология изысканного нигилизма не есть пролетарская психология", як писав про той самий "Салон незалежних" у Парижі історик науки й філософ Олександр Койранський. Залишимо глядачам самим визначати, що є що у "новому мистецтві нової країни". Пам’ятаючи, що, за прогресивними тенденціями критики, будь-який об’єкт лише віддзеркалює свідомість глядача. Так само як представлений на виставці дзеркальний прапор Микити Кадана робить державну незалежність України саме такою, якою хочеться персонально вам. Джерело: УНН
Додати коментар
|



