Кубинські нотатки. Гавана

Я дуже довго міркував над тим, яку палітру фарб вкласти у свої враження від мандрівки цією легендарною країною, яку відділяють від українських земель тисячі кілометрів мрій та сподівань. Довго вагався, аби не втопити незабутні відчуття іншого світу в буденності та одноманітності словникового запасу. Проте з часом на терезах творчості переважили спогади, складувати які у внутрішньому світі було б справжнісіньким професійним злочином.

Чесно кажучи, побувати на Кубі я мріяв досить давно. З роками мотивація відвідин Острову Свободи укріплювалась за принципом снігового кому. Проте шлях до практичної реалізації «мрії дитинства» лежав через довгі роки теоретичного вивчення Куби та незабутнього спілкування з кубинськими гостями, зустрічі з якими приносили на київські вулиці справжнє свято. Ой, то був справжній карнавал душі…

Пізніше була участь в акції з підтримки п’яти кубинських героїв, які вже понад десять років перебувають в катівнях «демократичного» правосуддя США. Саме тоді я дізнався про існування кубинського Інституту дружби з народами, який опікується зближенням людей, які в різних куточках планети цікавляться Кубою, а також підтримують та поважають позицію кубинського народу в захисті незалежності.

Періодично Інститут збирає друзів Куби в так званих «інтернаціональних бригадах», де люди можуть відчути та побачити Острів Свободи таким, яким він є насправді. Саме такою була бригада, що скликалась на честь святкування Дня солідарності трудящих та носила ім’я легендарного кубинського героя Хуліо Антоніо Мелья. Жодної туристичної мішури. Жодної шаблонної та нудної псевдоекскурсії. Натомість – спілкування з цікавими людьми, сільгоспроботи на червоних ґрунтах, відвідини історичних місць кубинської революції – все це надихало на яскраві дослідження Куби зосередини.

В кінцевому результаті, споглядаючи в ілюмінатор повітряного корита безкрайні простори Атлантики, я задав собі питання: яким чином країна, яка перебуває в стані економічної блокади, змогла не лише зберегти справжню незалежність, але й закріпити наріжні завоювання революції 1959 року? Сам з цією думкою я стояв в черзі на візовий контроль в аеропорті кубинської столиці.

… «Куба зустрічає нас незвично теплим повітрям та сучасним аеропортом Хосе Марті…». Мабуть, з цієї заїздженої фрази розпочинають свою розповідь про Кубу більшість людей, які мали щастя ступити на цю землю. Я їм не докоряю – це дуже добре, якщо мандрівника супроводжують позитивні емоції з першого кроку гаванським аеропортом. А от я, механічно пересуваючись через традиційні візові та контрольні пункти, звернув увагу не на повітря. Хоча тут вологість повітря мені здалась набагато нижчою, ніж у венесуельському Каракасі, до якого ми приїздили у 2005 році для участі у 16-му Всесвітньому фестивалі молоді та студентів. Так от, перші враження на Острові Свободи у мене викликали самі мешканці Куби. Феномен відкритості та безпосередності цих людей, який, нажаль, втрачений українським суспільством, супроводжував мене упродовж всього часу перебування в цій країні. Доброзичливість, безпосередність, а ще… яскраві посмішки – це ті враження, які залишаються від спілкування з кубинцями. Навіть якщо кубинці не в гуморі, то вони ніколи не будуть витісняти негативний настрій на інших людях. Ех, українці, вчіться спілкуванню у громадян з Острова Свободи!

Але повернемось до Гавани… Строго кажучи, згаданий вище аеропорт Хосе Марті розташований не в самій столиці Республіки Куба, а на відстані 20 кілометрів від неї. При в’їзді до міста у вічі кидаються цікаві настінні графіті. Ні, це не безглузда мазня, яку ми здебільшого звикли бачити на київських вулицях, а дійсно концептуальні картини, які присвячені сторінкам кубинської історії та сучасним світовим проблемам. Безперечно, популярними серед художників є образи Че, Каміло та Фіделя. Революційна тематика тягнеться червоною ниткою через дотепні настінні сюжети. Одразу вгадується відвертий кубинський стиль: думки та почуття не повинні томитися у глибині душі, а виринати у бурхливий світ.

На під’їзді до історичного центру Гавани ми перетинаємо дивовижну Площу Революції. Саме тут відбуваються основні святкові та офіційні заходи столиці. Глибока повага кубинців до героїчної постаті Хосе Марті втілилась у величний монумент, який уособлює довгі роки революційної боротьби Куби за своє щастя. Спершись на коліно та трохи опустивши голову у роздумах, «апостол незалежності» застиг у камені. За монументом височіє вежа музею Марті. Панорама Гавани, яка відкривається з оглядового майданчика останнього поверху стели музею, окрім безмежного захвату, наводить на більш прозаїчні думки. В столиці Куби немає хаотичної забудівлі історичних кварталів архітектурними новоутвореннями, за принципом «ущільнювальної забудови». У той же час кубинці не стикаються з сумнозвісною «житловою» проблемою – забезпечення громадян безкоштовним житлом тут є системним явищем. Але нове будівництво ведеться подалі від історичних пам’яток. В центрі Гавани своєю висотою може похвалитися лише будівля Капітолію. Люди вміють берегти свою історію.
Власне, кубинські революціонери з повагою та розумінням поставились до історичних перепитій Острову Свободи. Можливо, саме тому архітектурний ансамбль Старої Гавани зберіг своє обличчя до наших часів.

Саме Стара Гавана відображена на листівках та полотнах, що в якості численних сувенірів відправляються через океан. Сьогодні на вузеньких вулицях Старої Гавани юрбляться туристи та вуличні торговці. А колись тут полюбляв відпочити загадково сумний дядько Хем. Дійсно, Хемінгуей був завсідником гаванських барів, де за склянкою мохіто можна було не лише скоротати час, але й замислитися над швидкоплинністю літ. «Mi mojito en la Bodeguita, mi daiquiri en la Floridita» - «Мій мохіто в «Бодегіто», мій дайкірі – в «Флорідіті» - писав класик про відвідини прославлених нині закладів, де атмосфера кубинської ідентичності перетинається з нескінченними думками про вічне… Сьогодні «Бодегіта дель Медіо» та «Флорідіта» продовжують дивувати відвідувачів не лише «фірмовими» мохіто та дайкірі, але й дивовижним настроєм. Таке собі «життя у ритмі сальси», яке дозволяє абстрагуватись від метушливого світу глобалізації.

Стара Гавана примикає до набережної Мексиканської затоки – Малікону. Карибські хвилі часто перестрибують через парапет, проте це не лякає місцевих рибалок, які, незважаючи на бурхливі перепони, продовжують виконувати свій ритуал. Трьохкілометровий Малікон славиться не лише рибалками. Тут же влаштовуються імпровізовані концерти та вечірки. Просто неба, без будь-яких завчасних домовленостей та планів на Маліконі відбуваються десятки невеличких карнавалів.
Тут же, на Маліконі розташована споруда представництва інтересів США на Кубі. Як відомо, дипломатичних відносин між двома країнами не існує, тому про існування посольства не може бути й мови. Висока скляна будівля оточена частоколом флагштоків. До останнього часу на них розвівалися 138 чорних стягів з білими зірками – символічний знак пам’яті про кубинців, які загинули від рук терористів. Проте сьогодні траурні прапори зняті, і лише напружена поведінка поліцейських, які охороняють територію навколо представництва, нагадує про справжнє призначення цієї будівлі. Що ж, горда Куба вміє доводити свою незалежність на практиці, не плазуючи перед північною імперією.

У мене є своєрідне правило: аби відчути та побачити будь-яке місто зсередини, треба віддалитись від його центру. Проте в Гавані я не відчував потреби в пошуку контрастів між центром та околицями міста. Просто тому, що там немає практики показового відбілювання центральної частини. Там немає огидного снобізму та «мажорного» жлобства, яким страждають мешканці «елітних» районів Києва та Москви. Там немає штучних гетто, в яких виживають мільйони знедолених українських родин. Мешканці кубинської столиці звикли поважати своє місто. Нехай люди в Гавані живуть не на широку ногу, проте вони цінують соціальні завоювання, до яких кубинський народ йшов десятиліттями. Суспільство добре розуміє, що без належної згуртованості Куба може втратити незалежність. І я сподіваюсь: у цього доброго та веселого народу є велике майбутнє. Майбутнє в щасливій, незалежній країні.

Джерело:  УНН

6 коментарів Роздрукувати

< Повернутись до всіх блогів

 

Додати коментар

	отримувати повідомлення про відповіді на е-мейл
Ваше Ім'я:
Ваш e-mail:
Коментар:
	Обновити цифри з картинки	Введіть цифри з картинки
	Надіслати

Шановні коментатори!
Перед тим, як залишити коментар під публікацією на сайті УНН, пропонуємо вам ознайомитися із правилами коментування (обміну думками)

На сайті Інформаційного агентства УНН заборонено:

1. Заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади; заклики до зміни адміністративних меж або державного кордону України, порушення порядку, встановленого Конституцією України; заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель або споруд, насильницького виселення громадян; заклики до агресії або до розв'язування військового конфлікту.
2. Прямі й непрямі образи, зокрема, політиків, чиновників, журналістів, користувачів ресурсу, у тому числі з національної, етнічної, расової чи релігійної приналежності, а також шовіністичні висловлювання.
3. Нецензурні вислови, висловлення порнографічного, еротичного чи сексуального характеру.
4. Реклама, комерційні повідомлення, а також повідомлення, які не мають інформаційного навантаження.
5. Будь-які повідомлення, які заборонені законодавством України.

Коментарі, які будуть розцінені модератором такими, що не відповідають Правилам коментування, будуть видалені без додаткових попереджень та пояснень.

Товариш Го, 28 15:13

Відповісти

Товаришу Га, ти перевищив усі мої сподівання. У тебе відмінній літературний стиль. Дуже цікаво було читати. Чекаю на продовження.. Дякую

СОЧОК, 13 16:38

Відповісти

Нарешті, друже Габдре, ми дочекались!!!!

Машка, 13 11:07

Відповісти

я делаю вращательные движения, вдохновляя тебя на новые подвиги ))) гигиги

читач, 13 11:06

Відповісти

так тримати, Денисе!

Альона, 13 9:27

Відповісти

Нарешті, дочекались. не пройшло і 100 років))

Альона, 13 9:44

Відповісти

І дякую за мову