Олександр Бригинець: Попову потрібні досвідчені радники в сфері культури

У Києві триває підготовка до ЄВРО-2012. Міська влада ініціювала ряд проектів з реконструкції та розвитку столичної інфраструктури згідно з вимогами, які висунула до столиці УЄФА. Проте, серед важливих проблем, які не вирішуються вже багато років, залишається стан об'єктів культури та духовності. Попри відродження храмів та спорудження нових пам’ятників, загальний стан у сфері культури міг би бути й кращим. Про гуманітарні проблеми Києва у інтерв’ю УНН розповів голова Комісії Київради з питань культури і духовності Олександр Бригинець.

Олександре Михайловичу, останнім часом київська міська влада відзначилася досить цікавими ініціативами в питанні культури. Серед іншого, можна відзначити відкриття нової книгарні на базі знаменитого "Сяйва" та ідею щодо розміщення " Музею історії міста Києва у скандальній споруді біля станції метро "Театральна. Як Ви вважаєте, чи не означає це, що київська влада починає повертатися обличчям до багатостраждальної сфери культури?

Якщо київська влада повертається обличчям до гуманітарної сфери, то гримаса цього обличчя така, що краще б її культура не бачила. Як на мене, обидва випадки, про які Ви кажете, є грандіозними скандалами. Це два безглуздих проекти, і дуже шкода, що київська влада піддалася на такі провокативні ідеї, вкотре підставивши себе.

Тобто, кияни стануть свідками нових скандалів?

Безумовно. Мені здається, що Олександр Попов (голова Київської міської державної адміністрації – ред.) для того, аби пристойно працювати на своїй посаді, має шукати впливових радників з питань культури, щоб вони визначали шляхи вирішення подібних конфліктів.

Що стосується ситуації навколо Музею історії Києва. Попов підписує лист до Азарова, в якому зазначає, що за висновками комісії, яку було створено на вимогу глави уряду, цю будівлю треба розібрати, оскільки вона є потенційно небезпечною. Але через декілька днів він заявляє, що цей будинок не є небезпечним і що в ньому треба розмістити музей. Хто міг додуматися в універмазі розмістити музей?! Корінь проблеми полягає в тому, що якщо власник цього будинку буде його розбирати, то вартість робіт з демонтажу буде досить високою. І значно простіше цей будинок подарувати, ніж розбирати його. Таким чином, київська влада підіграла олігарху, який полінувався розбирати будинок і вирішив зекономити гроші.

Схожа ситуація склалася з книгарнею "Сяйво". Кияни відбили цей будинок у рейдерів, колектив "Сяйва" повернув приміщення у власність міста, а потім влада забрала цей будинок і не віддала навіть тій компанії, яка там була. Це спричинило нові конфлікти, і не можна сказати, що влада здобула собі позитивний імідж відкриттям у цьому приміщенні муніципального магазину. У мене виникає наступне питання: невже гроші, які були витрачені на цей магазин, не були потрібні для інших галузей? Навіщо Києву фінансувати відкриття муніципальних книжкових магазинів, якщо місто може цілеспрямовано передавати приміщення різним організаціям, щоб вони за свої гроші там облаштовували магазини. В книготорговому бізнесі є безліч інвесторів, які готові відкривати книгарні.

У той час, коли немає грошей на виплати зарплат акторам театрів, міська влада витрачає гроші на відкриття магазинів, які можна облаштувати без залучення міських коштів.

Нещодавно у Києві відбувся прикрий випадок, пов'язаний зі спробою рейдерського захоплення приміщення капели Ревуцького у центрі Києва. Який запобіжник можна поставити на шляху таких ситуацій?

Перший запобіжник – поміняти київську владу. Я написав Попову листа щодо даної проблеми ще наприкінці серпня. Тоді жодної реакції не було. Доки Клюєв публічно не "розмазав" київську владу, вона не помічала цієї проблеми. На жаль, наша влада реагує лише на голоси, які лунають "згори". Невже принцип місцевого самоврядування передбачає реакцію лише на вказівки "згори"?

У серпні цей конфлікт не закрили через те, що для київської влади інтереси певних бізнесменів виявилися важливішими за інтереси закладів культури.

Який вплив на гуманітарну сферу в місті мають творчі спілки, серед яких – Національна спілка письменників?

Спілка – це лише об'єднання фахівців певного напряму. На останньому засіданні Гуманітарної ради голова Спілки письменників Баранов звернувся до голови КМДА Попова з проханням виділити гроші на допомогу виданню книг київських авторів. Баранов попросив 1 мільйон гривень, але Попов сказав, що цього замало, і треба виділити 1, 5 мільйони. Але я подивився бюджетні витрати і не знайшов там ці кошти. Виникає питання: навіщо роздавати обіцянки? Виходить так, що в присутності творчої інтелігенції та засобів масової інформації озвучується обіцянка, але потім вона не реалізовується.

Звісно, роль спілок може бути лише інформаційною. Спілка не має ресурсів для впливу на ту чи іншу ситуацію. Якби київська влада допомагала творчим спілкам, наприклад, знаходила приміщення для художніх майстерень, це б змінило обриси культурного життя Києва. Письменникам треба допомагати виданням книжок. Для режисерів та театралів треба будувати нові театри, адже за часи незалежності у Києві не збудовано жодного театру. Не може група митців вплинути на ситуацію, якщо влада не зацікавлена в підтримці культури.

Торкнемося гострого питання, яке стосується перейменування вулиць Києва. Як Ви вважаєте, хто має визначати доцільність перейменування – Київрада чи громада міста?

Сьогодні, коли йдеться про перейменування вулиць, спрацьовує своєрідний місцевий егоїзм: мешканці не хочуть зайвих проблем, які пов'язані з перейменуванням. Але для того, аби проводити перейменування, потрібна воля громади та чітко визначена стратегія в цьому питанні. У нинішньої міської влади такої стратегії немає. Але в першу чергу треба перейменувати ті вулиці, які мають однакові назви. Наприклад, у Києві є п’ять вулиць Леніна. Якщо ми хочемо мати цивілізовану систему пересування Києвом, щоб туристи комфортно відчували себе в нашому місці, треба усунути дублювання назв.

Окремим вулицям треба повернути історичні назви, за виключенням випадків, що пов'язані з політичними моментами. Наприклад, ми не можемо перейменувати вулицю Московську, бо це буде розцінено як недружній крок.

Мені здається, що питання перейменування має вирішувати передусім експертне середовище. Ми ж не говоримо, що кияни мають самостійно писати бюджет або генеральний план міста. Головне – це точка зору експертів, які повинні зробити свої висновки. А Київрада, у свою чергу, має прислухатись до думки експертів. Але, наприклад, я намагаюсь оприлюднювати проекти таких рішень заздалегідь. Адже якщо навіть якщо експерти підтримують окремі перейменування, але вони викликають колосальні протести серед киян, цього робити не треба.

Джерело:  УНН

1 коментар Роздрукувати

< До всіх інтерв'ю