Інтернет-конференція "Актуальні питання та правові аспекти реформування галузі охорони здоров`я. Реформування психіатричної служби в Україні"

У вівторок, 21 лютого у медіа-холі інформаційного агентства "Українські національні новини" відбулася Інтернет-конференція правозахисника, президента Асоціації психіатрів України Семена Глузмана  на тему:  "Актуальні питання та правові аспекти реформування галузі охорони здоров`я. Реформування психіатричної служби в Україні"
 

-Вас не дивує, що система психіатричної допомоги реформується тільки на словах і папері, а на практиці все йде з точністю до навпаки?

Ні, це не зовсім справедливо. Так, система психіатричної допомоги архаїчна, «затратна», часом малоефективна, проте реформа вкрай необхідна. І якщо говорити про медичну частину реформування, то тут можна говорити про успіхи. Але в тому, що стосується соціальної психіатрії, то за 20 років вона так і не з'явилася. І до вирішення цієї проблеми починає приступати навіть Міністерство соціальної політики. Мене в той же час дивує, що багато речей робляться в абсолютній таємниці, в кабінетах владних структур. На мій погляд, не можна вирішувати соціальні питання таким чином. У кабінетах зручно готувати змови, а ось всі соціальні проекти, зміни в соціальній системі - неможливі без відкритого обговорення з фахівцями, населенням.

-Семен Фішелевич, як Ви могли б прокоментувати ситуацію зі станом наших геріатричних  пансіонатів?

Система такого медичного забезпечення, звичайно, існує, проте всі її функціонування багато років залишаються бажати кращого. Мене щиро дивує той факт, що в нашій країні з'явилася велика кількість багатих людей, проте в Україні як і раніше, дуже мало приватних геріатричних пансіонатів. І на жаль, держава дуже погано розуміє цю проблему або не відчуває її глибоко. На жаль, населення нашої країни неухильно старіє і цілком очевидно, що росте захворюваність старечої деменції, хвороби Альцгеймера, сенільних психозів.

-Розкажіть докладно про те, що являє собою реформа і чи будуть видозмінюватися  психіатричні лікарні?

Це багато в чому суто теоретичне питання, оскільки крім нашої Асоціації мало хто говорить про практичну реформу в психіатрії. Правда, деякі нововведення в цьому напрямку є: недавно з'явився Указ Президента , де є спеціальний рядок про дитячу психіатричну службу. Але найголовніше - це створення соціальної психіатрії. Справа в тому, що значна частина наших пацієнтів не настільки хворі і тому не повинні знаходитися в психіатричних стаціонарах і цілком можуть отримувати лікування на дому наявними препаратами. Так, ці препарати дорогі, але наші хворі можуть працювати, продовжувати підтримуючу терапію у так званих будинках "на півдорозі", сестринських будинках, в реабілітаційних центрах. Все це добре відомо, причому одна з ключових завдань реформи-скоротити кількість ліжок у психіатричних лікарнях.

Друзі, зрозумійте, в нашій країні немає епідемії шизофренії, немає епідемії депресії. Ми хворіємо точно так як англійці, аргентинці , тому нам необхідно навчити жити таких людей у суспільстві. Як раз саме цим і займається сучасна психіатрія, рівно з того моменту, як з'явилися в нашій країні нейролептики, яких просто не існувало ще якісь 50 років тому. Значна частина наших пацієнтів потребує соціальної опіки суспільства, а ми як чесні платники податків, зобов'язані вимагати від влади раціонального надання психіатричної допомоги на всіх рівнях.

-Наскільки популярна професія лікаря - психіатра в нашій країні? Адже не секрет, що успіхом користуються такі спеціальності як хірург, акушер-гінеколог?

Ви абсолютно праві. І відповідь тут надто очевидна: у нас бідні клієнти. Студенти медичних ВУЗів хочуть бути стоматологами, урологами, тобто працювати там, де простіше отримати гроші крім зарплати. У психіатрію і раніше йшли романтики, а тепер туди теж йдуть частково романтики, а почасти ті, хто не може оплатити дорогу інтернатуру.

-Чому в нашій країні до цих пір зберігається такий комплекс як "психлікарня"? І якщо людина потрапляє в клініку з діагнозом "невроз", то чому стає ще й ізгоєм?

По-перше це показник досить низької культури, а по-друге я вже говорив, що значна частина наших пацієнтів не повинні знаходиться в таких лікарнях, так як вони повертаються до звичайного життя, соціалізуються як на роботі, так і сім'ї. Сьогодні дуже важливо говорити про зняття стигми щодо психічного хворого. І про це мова йде не перший рік. У цивілізованих країнах, психічні захворювання лікуються в лікарнях загального профілю. Там немає таких «закритих конгломератів», як, наприклад, лікарня І. Павлова  у місті Києві. Якщо ми змогли б налагодити такі структури, то на хворому не було цієї печатки - «псих», про яку Ви говорите.

-Назвіть конкретні кроки по реформування служби.

Важко так от безапеляційно називати конкретні кроки. Адже це дуже складний процес і багато в чому пов'язаний з поведінкою влади, їх діями. Потрібно, нарешті, порахувати, скільки коштує лікування психічного хворого в Україну. Справа в тому, що подібних розрахунків в Україну не було, як і в більшості пострадянських країн. Важливо порахувати не тільки прямі витрати, пов'язані з ремонтом лікарень, харчуванням, медикаментозним забезпеченням, але важливо також порахувати непрямі витрати: у скільки обходиться неадекватне лікування хворих, які можуть і повинні працювати, наприклад. Нам необхідно створення мобільної та ефективної системи сучасної психіатрії, яка була б ефективна на всіх її етапах. Нам було дуже вигідно, якщо Міністерство охорони здоров'я і Міністерство соціальної політики були б об'єднані, як це є в більшості цивілізованих країн. Інтернатів теж повинно стати менше, тому що тривале перебування в лікувальному закладі такого роду призводить до серйозного відвикання пацієнта в обслуговуванні самого себе.

-Як відрізнити професіонала від дилетанта в психіатрії? Мене лікували від неврозу, а потім направили в Київ, для уточнення діагнозу ... У Києві мені сказали, що я отримував неефективні препарати. Хто повинен за це нести відповідальність?

Вас здивує моя відповідь, але починати необхідно не лікаря або медичної сестри, а з професора, доцента кафедри і взагалі з медичних кафедр. Сьогодні є сумна тенденція: лікуватися у кафедральних лікарів стає небезпечним. У нас практичні лікарі, що не мають вчених ступенів, часто надають куди більш кваліфіковану, практичну допомогу, ніж  медики з регаліями. І роблять вони це не тільки якісніше, але що не менш важливо - дешевше. Система повинна працювати таким чином, щоб вона могла відбраковувати непрофесійних фахівців. Нехай такий лікар йде вирощувати овочі, на завод, на ринок, але він не повинен лікувати. У нас, на жаль, дуже важко покарати непрофесійного медика, так як в експертній оцінці професійної діяльності медика, існує таке поняття як корпоративна солідарність.

-Реформа в психіатрії торкнеться і соціальної служби. Як це може виглядати на практиці?

Я вже говорив, що суть реформи - створення інституту соціальної психіатрії. Це найголовніше на сьогоднішній день.

-В рамках реформи збережеться поділ на спеціальності: "психіатрія" і "наркологія"? Адже на сьогоднішній день ці дві спеціальності існують окремо одна від одної?

-Дуже гарне питання. У всьому цивілізованому світі існує одна спеціальність - лікар-психіатр. У нас цей поділ зберігається з радянських часів, коли виділили спеціальність  «наркологія». Але якщо нарколог не вміє лікувати алкогольний психоз, а посилає лікуватися хворого до психіатра, то не має права володіти такою кваліфікацією. За радянської влади в наркологію йшли неохоче. Сьогодні є така серйозна соціальна хвороба як наркоманія. І тому спеціальність нарколога сьогодні престижна і добре оплачується.

- Яка роль Вашої Асоціації в реформуванні служби?

Формально ніякого. Ми громадська організація, але ми не марки збираємо: у нас громадська організація професіоналів. Ми не знаємо всіх відповідей на всі питання, але ми маємо права давати поради, в тому числі і владі.

- Семен Фішелевич, які на Ваш погляд в рамках реформи відбудуться якісні зміни у дитячій психіатрії?

Ми повинні посилити якість підготовки фахівців, і особливо дитячих психіатрів. Крім того, у нас число ліжок у дитячих лікарнях завищена в рази. Діти рідко страждають такими серйозними психічними розладами як дорослі і тому не потребують закритих умов утримання. Значна частина діагнозів, як мінімум некоректна, до того ж чимале число пацієнтів потрапляють в тюрми і виправні колонії, а повинні знаходитися під опікою соціальних працівників або в реабілітаційних центрах для таких дітей. Більшість підлітків, яким був поставлений такий ось діагноз, на жаль, відрізняються яскравою антисоціальною поведінкою, але при цьому вони не хворі психічно. Наша Асоціація спільно з пенітенціарною службою готує спеціальну програму, яка могла б виявити всі огріхи дитячої психіатрії.

-Колись Ви казали, що -30-40% психічних хворих не повинні знаходитися в психіатричних лікарнях. Що буде з тими, хто покине лікувальну установу і буде лікуватися вдома?

Ця цифра дещо більше, приблизно відсотків на 20%. Сьогодні все змінюється, так як з'явилося багато інформації, а українська психіатрія перестала бути залежною від Москви та Інституту імені Сербського. Сподіваємося, що ситуація навколо пацієнтів з душевними захворюваннями стане більш гармонійною і природною. Наша пряме завдання зробити так, щоб значна частина наших пацієнтів  не опинилася в стінах психіатричних лікарень. Буквально недавно я з колегами повернувся з Великобританії, де наші психіатри працювали разом з тамтешніми лікарями загальної практики. Так от англійці, сімейні лікарі, надають також і психіатричну допомогу психічно хворим людям, причому ця робота становить за їх словами не менше 20%. Ми теж до цього прийдемо, але не думаю, що це буде скоро, хоча якісь зрушення в цьому напрямку йдуть. У країні з'являються волонтери, які щиро хочуть допомогти таким хворим, але, на жаль, цього руху в суспільстві не вистачає. В Україні людям доводиться роками пристосовуватися до низького економічного рівня життя, високих темпів інфляції, спостерігати диспропорційність  доходів громадян однієї і тієї ж країни, тому охочих піти у волонтери - небагато. Але такі організації необхідні, як і потрібні люди - подвижники, ентузіасти.

-А які терміни лікування психічних хворих?

Все залежить від діагнозу. Наприклад, найбільший композитор Дмитро Шостакович неодноразово лікувався протягом усього життя. І таких прикладів багато. Не хочу лякати людей ніякими термінами. Ми повинні допомогти людині прожити життя якісно з його діагнозом, рівно стільки, скільки на роду написано. У нас, на жаль, для забезпечення якості життя таких хворих не вистачає всього: медикаментів, реабілітаційних центрів, немає допомоги при працевлаштуванні. Тобто ключова проблема все-таки складається - у відсутності соціальної психіатрії.

-Ви неодноразово говорили про недостатнє лікарське  забезпеченнч в системі психіатрії. Про те, що психотропні препарати дорогі, що їх не вистачає. У нас є свої власні лікарські препарати українського виробництва для лікування психічних захворювань?

У нас уже є такі ліки, але їх мало. Є препарати досить адекватні, але найчастіше це «генерики», а для створення таких ліків необхідно купити патент на його виробництво. Існує також досить строгий порядок використання прав на бренди. Ми до того ж слабо працюємо в напрямку створення інноваційних лікарських препаратів. Багато в чому винна наша бідність, відсутність інституту меценатства, в тому числі і в медицині. Бюджет України скромний, але було б аморально лікувати психічних хворих не за державний рахунок, а за рахунок їх сімей. Це у всьому світі - турбота держави.

-В радянські часи психіатрія виконувала "каральну" місію. Зараз щось подібне відбувається в нашій країні чи ці методи  вже давно в минулому?

Я офіційно заявляю, що ніяких політичних переслідувань з використанням психіатричного діагнозу в Україну немає. На жаль, я не можу визнати і того факту, що йде масове зловживання психіатрією в меркантильних цілях. Є дикі, страшні випадки, про які не чули в радянські часи, коли родичі «вирішують»  квартирне питання в точності по Михайлу Булгакову. Це дуже страшно, але так і є. Країна в цьому сенсі втратила морально-етичні гальма. Але це питання скоріше до прокуратури.

-Семен Фішелевич, як вирішується питання з працевлаштуванням психічних хворих? Піддаються вони дискримінації при прийомі на роботу?

На жаль, це так. Недавно я розмовляв з однієї своєї знайомою, яка займається консалтингом і пробував з нею делікатно поговорити на тему соціалізації таких хворих, їхніх професійних навичок. Відповідь була класичною: «- Семен Фішелевич, все що завгодно, ми навіть готові платити, але тільки нехай вони (психічно хворі) не приходять на роботу. От і вся відповідь. Поки це так, на жаль. Для того, щоб взяти психічного хворого на роботу потрібно змінювати менталітет суспільства і в першу чергу-роботодавців. І крім того ми не можемо змусити роботодавця, особливо капіталіста-взяти на роботу психічного хворого.

-На що сьогодні найбільше скаржаться прості українці?

-Українці скаржаться найбільше на владу (сміється - Ред.), але це не ознака хвороби, а показник критичного ставлення до подій. А ось психічних захворювань у нас не більше і не менше, ніж в Європі, Латинській Америці, Росії. Ми не хворіємо інакше. На 1000 чоловік припадає 1 випадок шизофренії і він буде, незалежно від того в країні диктатура чи демократія.

І ще я впевнений, що психіатрією повинні бути стурбовані три департаменти: МОЗ, міністерства соціальної політики та освіти. Коли всі три інститути зможуть об'єднати зусилля, тоді й результат буде помітно.

Джерело:  УНН

21 коментар Роздрукувати

< Повернутись до всіх новин