Українські Національні Новини
інформаційне агентство
Обізнаність громадян єднає країну
четвер, 27 липня 2017 р.07:16
Новини: Політика

Колишній віце-прем’єр України С.Арбузов про те, як досвід Південного Тіролю може допомогти Україні врегулювати ситуацію на Донбасі

Колишній віце-прем’єр України С.Арбузов про те, як досвід Південного Тіролю може допомогти Україні врегулювати ситуацію на Донбасі

11 лютому 2015 року — в день початку переговорів на вищому рівні в Мінську з врегулювання на Донбасі — в інтерв’ю газеті La Stampa міністр закордонних справ Італії Паоло Джентілоні заявив, що Україна може скористатися досвідом Південного Тіролю для вирішення збройного конфлікту на Донбасі.

Пропозиція пана Джентілоні не викликала ані інтересу в офіційного Києва, ні дискусії в українському суспільстві. Проте Україна може винести з досвіду Італії два важливі уроки. Перший: дискримінація або нехтування культурно-мовними правами меншин гальмує економічний розвиток, провокує політичну нестабільність і рано чи пізно призводить до насильства. Другий: успішне політичне врегулювання можливо навіть після десятиліть протистояння і недовіри. Про це розповів екс-перший віце-прем’єр України, екс-глава НБУ Сергій Арбузов, повідомляє УНН з посиланням на “Известия”.

Спадщина імперій

“Проблема Південного Тіролю” виникла після Першої світової війни, коли за Сен-Жерменським мирним договором 1919 року цю частину Австро-Угорської Імперії, а точніше — частина австрійської землі Тіроль була приєднана до Італії. Єдиною підставою такого рішення було “право переможця” — думки жителів ніхто не питав. На момент приєднання 86% тірольців говорили німецькою мовою і менш 10% — на італійській. Третя група — близько 5% — використовувала ладинску мову (архаїчна романська мова периферії галло-італійського мовного ареалу).

Між двома світовими війнам фашистська Італія проводила жорстку політику Італьянізації і асиміляції — як відносно жителів Південного Тіролю, так і регіону в цілому. Крім придушення німецького та ладінського мов і культур, шкіл і газет здійснювалося масове переселення в регіон італійців. Трагедія місцевого населення погіршувалася співпрацею між фашизмом і нацизмом. Його кульмінацією стала угода між Гітлером і Муссоліні надати німецькомовному населенню Південного Тіролю альтернативу — покинути батьківщину або залишитися і піддатися повної Італьянізації. Починаючи з 1938 року, регіон покинуло майже 80 тис. німецькомовних тірольців, що, однак, ніяк не зменшило напруги.

“Проблема Донбасу” виникла пізніше розпаду Радянського Союзу, після приходу до влади в Києві в 2014 році націоналістів. Однак її коріння лежить саме в 1991 році, коли частиною незалежної української держави став регіон, в якому переважає російськомовне населення.

У Донецькій області, згідно з останнім українським переписом населення 2001 року, 74,9% жителів вважали російську мову рідною. У реальності ж у побуті його використовували на Донбасі — Донецькій і Луганській областях — практично 100% людей. При цьому українська держава, як і італійська свого часу, проводила політику українізації. Не можна говорити, що вона велася особливо жорсткими методами, проте була цілком послідовною. В умовах унітарної держави всі зміни в регіоні вели до уніфікації на основі єдиного — українського стандарту. Так, станом на 2013 рік частка школярів, які отримували в Донецькій області освіту рідною мовою, скоротилася до 50,2%. Таким чином, частка жителів, які вважають рідною російську, була більш ніж на 24% вища частки дітей, які здобувають освіту російською.

Втім, якщо питання мови частково вирішив закон 2012 року, що дозволив місцевим органам влади на Донбасі — у повній відповідності з Європейською хартією мов меншин або регіональних мов — присвоїти російській мові статус регіональної, то економічні протиріччя між промислово розвиненим Донбасом і центральним урядом не усунуті до сих пір. Аж до 2014 року ці протиріччя вдавалося лише маскувати тим, що представники Донбасу та інших східних регіонів займали ключові посади в уряді. Проте децентралізація, передусім економічна, була і залишається однією з вимог регіону.

Причому передача великих бюджетів і повноважень на місця — давня вимога не тільки Донбасу, але інших промислових областей південного сходу України. Соціологічні дослідження доводять, що 74% українців позитивно ставляться і підтримують реформу в частині децентралізації. Децентралізація була і однією з обіцянок Майдану. Однак через майже 2 роки ця тема залишається здебільшого лише предметом розмов.

Проблема і її рішення

За підсумками Другої світової війни Італія опинилася в числі тих, хто програв, і хоча Паризький мирний договір 1946 року підтвердив відносно італо-австрійського кордону статус-кво 1919 року, при цьому особливо були обумовлені гарантії рівних прав німецькомовних меншини Південного Тіролю.

За цією угодою німецькомовному населенню Південного Тіролю гарантувалося повну рівність прав з італійськомовним населенням і надавалося право на навчання рідною мовою. Німецька та італійська мови могли рівноправно використовуватися в громадських установах, а також затверджувалася справедлива пропорційність у зайнятості в державному секторі. Більше того, за цією угодою Італія брала на себе зобов’язання гарантувати населенню регіону здійснення автономної законодавчої та виконавчої влади.

Однак тривалий час італійська бюрократія саботувала наповнення Паризького договору реальним змістом. У 1948 році Італія прийняла перший Автономний статут для регіону Трентіно Альто-Адідже-, об’єднавши провінції Больцано (Південний Тіроль) і Тренто. При такому об’єднанні в отриманому автономному регіоні виявилося майже дві третини італійського населення, і він, не міг виконувати функції національно-культурної автономії, передбаченої Паризькою угодою.

Значна частина німецькомовного населення визнала себе такою, що дискримінується, і на цьому благодатному грунті в 1950-1960 роках, виникла екстремістська організація “Комітет визволення Південного Тіролю”, діяльність якої призвела до людських жертв.

Ситуація в Південному Тіролі ускладнювала відносини між Віднем і Римом: Австрія звинувачувала Італію в утиску прав німецькомовного населення, Італія — ​​у потуранні Австрією пронацистським силам в Південному Тіролі, а також у підтримці тероризму. У зв’язку з цим примітно, наскільки те, що відбувалося в 1950-1970 роках, повторює ситуацію, яка виникла зараз між Україною і Росією щодо конфлікту в Донбасі.

Фактично, два післявоєнних десятиліття ситуація в Південному Тіролі розвивалася по тупиковій колії. Італійська держава терпіла невдачу за невдачею в заспокоєнні регіону, а жителі Південного Тіролю не отримували в повному обсязі тих прав, на які могли розраховувати в рамках взятих на себе Римом міжнародних зобов’язань.

Проте Італія, Австрія та жителі Тіролю знайшли зрештою варіант врегулювання конфлікту. Сталося це не тільки на внутрішньонаціональному рівні, а й в ході переговорного процесу між Римом і Віднем. Наприкінці 1969 року Італія та Австрія досягли угоди, за якою регіон отримував права розширеної автономії, зростав вплив тірольців на національну політику в провінції, німецька мова отримувала відповідний регіональний статус.

Остаточно на міждержавному рівні питання Південного Тіролю було врегульовано в 1992 році. Італія надала німецькомовним жителям регіону Трентіно Альто — Адідже право отримувати освіту німецькою мовою, було розширено їх представництво в муніципальних органах влади. Відень, зі свого боку, офіційно повідомив ООН про припинення протиріч з Італією з питання Південного Тіролю.

У 2001 році Південний Тіроль отримав чинний дотепер статус окремої німецькомовної провінції. Згідно статусу регіону Трентіно Альто-Адідже, уряд гарантує збереження культурних і мовних відмінностей окремих етнічних груп. Також був утворений регіональний парламент, до якого входять 70 виборних депутатів, який обирає президента, двох віце-президентів і міністрів автономії. Протягом строку повноважень обраного парламенту пост президента регіону поперемінно повинні займати представники німецької та італійської громади.

Уроки для України

Зараз Трентіно Альто — Адідже є конституційною автономією, що включає регіональні законодавчі повноваження і механізми захисту меншин у мовній, освітній та соціально-економічній сферах, забезпечені міжнародними гарантіями. У регіоні визнається рівноправність усіх громадян незалежно від приналежності до тієї чи іншої мовної групи, включаючи захист етнічних і культурних особливостей. Цікаво, що разом з гармонізацією відносин між німецько- та італьяномовними жителями Південного Тіролю були визнані і забезпечені права меншості, що говорить на ладинській мові.

Міжнародні договори, Статут регіону Трентіно Альто — Адідже і відповідні акти італійської держави дають Україні приклад того, в якому напрямку можуть розвиватися Мінські угоди для того, щоб остаточно врегулювати питання Донбасу. Незважаючи на такі слова, як “регіональний парламент” і “президент регіону”, Італія, вирішивши проблему Південного Тіролю в рамках “особливого статусу”, все одно залишається унітарною республікою. Але одночасно Статут автономії з більш ніж 70 виконавчими розпорядженнями становить зараз одну з найскладніших і водночас найбільш ефективних систем охорони і інтеграції меншин і є вкрай успішною моделлю територіальної автономії.

У Статуті автономії наводиться перелік з 29 сфер життєдіяльності, в яких провінція має право приймати законодавчі акти в рамках так званих “виняткових повноважень”. Це означає, що провінційні закони мають ту ж юридичну силу, що і закони держави. Зокрема, провінція володіє природними ресурсами, повноважна планувати і розвивати сільські території, має великі можливості в галузі соціально-економічного розвитку.

При цьому важливо відзначити, що офіційна двомовність стала важливим чинником економічної конкуренції. Разом з перевагами територіальної автономії мовне різноманіття мало вирішальне значення для створення робочих місць, для розміщення великої кількості сучасних підприємств, а також зростання кількості наукових досліджень і розвитку туризму.

Що стосується фінансів, то Статут автономії містить два основних принципи. Так, провінція одержує майже всі доходи від державних податків, зібраних державою в Південному Тіролі і лише 1/10 частина доходів утримується державою. При цьому фінансова система провінції не може бути змінена без її згоди.

Без сумніву, така модель взаємин може бути привабливою для Донбасу і прийнятною для України. Очевидно також, що українським політикам буде непросто погодитися на такий варіант і що радикалами в Києві він може розглядатися як капітуляція.

Проте тут варто нагадати, що так само непросто було досягти необхідної більшості для затвердження закону про конституційну автономію і в італійському парламенті. Проте за сприяння міжнародних і передусім європейських структур це рішення було прийнято. І воно вирішило багаторічну проблему в інтересах усіх.

Джерело: УНН
Відео
загрузка...
Погода, Новости, загрузка...