- На які інфекції українці хворіють найчастіше?
- Це залежить від сезону. Інфекційні хвороби - це такий вид патології, де є дуже багато нюансів. Є поняття сезонності – в зимовий сезон нас косять одні інфекції, в літній - інші.
У зимовий сезон найчастіше це респіраторні захворювання. Звісно, найтрагічніші сезони в нас пов’язані з грипом, особливо з різними його штамами. Менінгококова інфекція, наприклад, у цьому році (2017-му - ред.), починаючи з жовтня, ознаменувалася цілою низкою смертей, в основному дитячих. А літній період - це в основному кишкові інфекції, яких також дуже багато, і збудниками кишкових інфекцій є віруси, бактерії, різноманітні паразитарні захворювання.
Це дуже різношерста патологія і однією з її різновидів є ботулізм. Він сезонності не має. Просто продукти, якими отруюється людина, трохи різні – літом - в’ялена риба, зимою - консервації. За останні роки в зв’язку з важким матеріальним становищем, як було в 90-ті, коли ботулізму було більше, люди знову перейшли на консервацію і харчові запаси, і тому збільшується кількість отруєнь домашніми паштетами, м’ясними продуктами домашнього консервування, грибами.
- 2017-й і 2018-й роки, на фоні інших років, мають більшу кількість захворювань ботулізмом?
- Я б навіть сказала, що це почалося з 2014 року. Саме тоді наступила криза.
- Ріст захворюваності ботулізмом розпочався у 2014-му?
- Так, він невеликий, але тим не менше, він значно більший, ніж у всіх країнах Європи.
- Скільки було випадків ботулізму в 2017-му?
- До 200 випадків по Україні. Найголовніше – на жаль, збільшилася смертність від ботулізму. Наприклад, за 2017 рік смертність від ботулізму виросла майже втричі у порівнянні з минулими роками. Цього року, за даними Центру громадського здоров’я, зареєстровано 58 випадків ботулізму і 5 людей загинули – це достатньо високі показники смертності. Наприклад, з 2010-го по 2014 рік по всіх країнах Західної Європи офіційно зареєстровано більше 120 випадків цього захворювання. Але смертельно випадку – жодного.
- У зв’язку з чим?
- Це пов’язано з декількома причинами: з одного боку - більше самого ботулізму, але головна причина - відсутність засобів специфічного лікування цього захворювання - антитоксичних сироваток. Ми користувалися російськими сироватками, їх реєстрація закінчилася в 2014 році, регіони повідомляли про те, що в них закінчується запас сироватки ще за 5 років до 2014-го, ще тоді вони почали бити тривогу. Але це питання потребує дуже серйозних зусиль у роботі. Проблему запасів сироватки вирішити не так просто. А системно цим займатися ніхто не хоче. Тобто, усі зусилля потрібно направляти не на те, де її купити у цю секунду, а на те, як так вирішити проблему, щоб вона була вирішена стабільно.
- Тобто, потрібні великі запаси на кілька років?
- Послухайте, ботулотоксин - це найсильніший з усіх природних отрут, бактеріологічна зброя. Врешті, країна повинна мати стратегічний запас сироватки чи імуноглобуліну на будь-які випадки, навіть на випадок біологічної атаки, з моєї точки зору. Біологічна зброя заборонена Конвенцією 1976 року, але ви подивіться, в якому недосконалому світі ми живемо. Ми повинні бути впевненими в своїй відносній безпеці хоча б там, де це можливо.
- Наприклад, якщо одночасно в Україні на ботулізм захворіє одночасно 1000 людей, їм сироватки не вистачить?
- Така кількість одночасно хворих можлива лише у випадку застосування біологічної зброї. Сподіваюся, цього не станеться.
- Тим не менше, сироваток вистачить?
- На сьогодні в Україні є 12 доз сироватки, уся вона сконцентрована на одному складі біля Києва. Це все одно, що її нема. Ось, наприклад: зараз в Олександрівській лікарні лежить хлопець з ботулізмом. Його друг - у Донецькій області в реанімації. Ясна річ, як і всі, він купив сироватку контрабандним шляхом. Цей контрабандний препарат врятував життя десяткам людей. Якщо б його не було - смертність від ботулізму була б ще більшою.
- Тобто, хлопець, який потрапив в Олександрівську лікарню, не зміг отримати сироватку в лікарні?
- Звісно ні, у лікарні сироватки немає, вона десь на складі. Тим більше, хвороба може застати вночі, розумієте? Куди дзвонити? Куди бігти? А якщо людина живе сама і перебуває на апараті керованого дихання в лікарні? Хто йому буде діставати сироватку?
- Скільки часу є в людини між прийомом отруєної їжі і госпіталізацією?
- Усе залежить від клінічної форми і дози токсину, яка потрапила в організм. Взагалі це дуже сильний токсин, у 10 мільйонів разів сильніший за ціанистий калій, у 325 разів сильніший за отруту гримучої змії, 1 грам вбиває 2 мільйони людей, 6 міліграмів можуть убити 60 мільярдів мишей, загальною вагою 12 тонн.
Так ось, якщо людина з’їла багато цього продукту з ботулотоксином, інкубаційний період дуже короткий - декілька годин. Як і харчові отруєння. У нас був такий випадок: хлопець з’їв рибу, яку його батько купив на базарі. Він з'їв цілу рибину, йому стало погано - слабкість настільки сильна, що він не зміг підвестися. Приїхала швидка допомога, не можуть зрозуміти, що відбувається з хлопцем. А з моменту прийому цієї риби минуло 2 години. Швидка вже збиралася їхати, але хлопець не зміг підписати відмову від госпіталізації - у нього в очах почало двоїтися, а це одна з перших ознак ботулізму. Тут лікарі відразу зрозуміли, що у пацієнта ботулізм, відвезли його в лікарню. Той випадок був дуже важкий, хлопець був на апараті контрольованого дихання багато днів, але ми його витягли. У пресі недавно писали, що для хворого в Херсонській області шукали сироватку аж через віце-прем’єр-міністра Кубіва (перший віце-прем’єр-міністр України Степан Кубів – ред.). То якщо Кубіву її складно було дістати, то як її шукати простим людям?
- Тобто, хворі гинуть, власне, через брак сироватки?
- Потрібно розбиратися конкретно з кожним випадком. Але все одно необхідно розуміти, що відсутність сироватки різко збільшує шанси на смертність. Взагалі, у плані протидії інфекційним захворюванням ми не можемо обрати приклад з цивілізованих країн. Не можемо, тому що в нас набагато більше самих інфекційних захворювань, ніж там. Ми захлинаємося від епідемій – кір, туберкульоз, гепатит, ВІЛ, на порозі можливий спалах дифтерії, почастішали зараз випадки цього захворювання і це насторожує. Скажіть, в якій цивілізованій країні така кількість туберкульозу? Причому мультирезистентного.
Ми повинні розуміти, що ми живемо зовсім в інших умовах. У США є стратегічний запас і вони повинні цю сироватку доставити у будь-яку точку країни за найближчі 48 годин. І вони можуть собі це дозволити. У них, по-перше, харчовий ботулізм - це казуїстичний діагноз, по-друге, у них усі відділення інтенсивної терапії укомплектовані дихальним обладнанням, на відміну від нас. Людина, якій потрібно бути на апараті контрольованого дихання, інколи може обійтися без сироватки деякий час, але в наших регіонах навіть не вистачає спеціалістів в інтенсивній терапії…
- Які ще інфекції, що вимагають застосування сироваток, зустрічаються в Україні?
- Дифтерія. Недавно був випадок у Рубіжному (місто обласного значення в Луганській області України - ред). В Україні ще спробуй постав інфекційний діагноз - бояться. Є така тенденція - замовчувати інфекційну патологію. Якщо простий лікар з регіону ставить такий діагноз, це створює ускладнення для місцевої адміністрації.
- Які?
- Якщо лікар ставить інфекційний діагноз хворому, це пов’язано з низкою протиепідеміологічних заходів, а якщо при цьому необхідне специфічне лікування, якого немає, виникають різні незручні моменти для адміністрацій. У цьому ми відрізняємося від цивілізованих країн, де немає замовчування діагнозу і тиску на лікаря, що його поставив. Ця традиція збереглася у нас з Радянського Союзу. Ви думаєте, статистика, яка в нас є по кору – реальна? Звісно, ні. Я особисто знаю випадки, коли кір переводять в алергічну реакцію і так далі.
- У скільки разів занижена статистика щодо кору, наприклад?
- Взагалі є негласне правило - будь-яку статистику інфекційного захворювання множити на 10 разів. Ось, наприклад, той же кір. Зазвичай він проявляється температурою, яку часто лікарі діагностують як ГРВІ, але на 5-й день при класичному кору з’являється висипання на обличчі, потім воно розповсюджується по всьому тілу до ніг. А атиповий кір - це температура, і висипання з’являється по всьому тілу одночасно. Такі атипові випадки вислизають від діагнозу з об’єктивних причин і спричиняють розповсюдження захворювання.
- З якими ще небезпечними для життя інфекціями може зіштовхнутися людина в Україні?
- Дифтерія почала з’являтися все частіше, і це насторожує. А якщо почнеться дифтерія - це ще гірше, оскільки вона передається повітряно-крапельним шляхом. Там хворих буде багато і одразу. І якщо при ботулізмі можна в якихось випадках обійтися без сироватки, за допомогою професійного дихального обладнання, то при дифтерії ти без сироватки не обійдешся взагалі.
- Виходить, в Україні взагалі немає сироваток ні від яких небезпечних інфекцій?
- Немає. Ми купували все до 2014-го у Росії. Це питання вирішити дуже важко. Тому що який би уряд не прийшов, він не зможе вирішити це питання відразу.
- Чому?
- Тому що у всьому світі дуже знизилося виробництво цих сироваток, це виробництво дороговартісне, світ позбувся від таких інфекційних захворювань. Коли декілька років тому в Іспанії був випадок дифтерії, через ЄС заледве хлопцю дістали цю сироватку. Крім того, сироватки, які виготовляються і періодично поставляються нам як гуманітарна допомога, безпрецедентно дорогі. Ось я можу сказати те, що знаю - у нас були пацієнти, які купували польську сироватку на курс лікування за 200 тисяч гривень. Добре, що магазин, де постраждалий купував ту рибу, компенсував йому те лікування. Такі ціни - абсолютно нереальні для хворих, а це ж невідкладна допомога. З моєї точки зору, зараз у нас один вихід – відновлювати власне виробництво, якщо ми не можемо купувати їх у Росії.
- Крім домашніх консервацій, які ще продукти небезпечні в плані зараження ботулізмом?
- Це різноманітна в’ялена риба, засолена, особливо річна. Торік ми вперше зіштовхнулися з промисловим ботулізмом, а це вже масове явище. Тоді продаж риби заборонили, а Держспоживслужба виявила ботулотоксин у декількох партіях риби, яку перевірили на прохання кількох супермаркетів.
- Ліквідація санітарно-епідеміологічної служби призвела до збільшення кількості інфекційних захворювань?
- Звісно. Однозначно. Спалахи інфекційних отруєнь збільшилися у кілька разів. Нескінченні спалахи отруєння у дитячих садочках, таборах, будинках відпочинку і так далі. СЕС розірвали на частини, між якими нема комунікації.
- Зараз літо, відпустки, люди куди тільки не їздять. Вони можуть привезти в Україну таку інфекцію, якої тут нема?
- Можна привезти малярію, різноманітні лихоманки, Чікунгунья (вірусна хвороба, що передається людям інфікованими комарами; для неї характерна раптова лихоманка, часто супроводжувана болем в суглобах - ред.), Денге (гостре трансмісивне вірусне захворювання; протікає з лихоманкою, інтоксикацією, болем у м'язах, суглобах, висипкою і збільшенням лімфатичних вузлів – ред).
Ми - єдина клініка в Україні, де двічі минулого року підтвердили Чікунгунья, і цей діагноз нам підтвердили колеги в Німеччині. Денге вже було 5 або 6 випадків за останні кілька років. І це лише наша клініка. Привозять різні паразитарні захворювання, які у нас погано діагностуються, наприклад, амебіаз.
- Якщо люди привозять такі хвороби сюди, значить вони не роблять щеплення, коли їдуть в екзотичні країни? Їх не інформують?
- Не для всіх хвороб є щеплення, тут важливо правильно інформувати людей, тому що є різні методи захисту. Але для того, щоб проводити інформування, потрібно мати фахівців. Їх зараз дуже мало. Проблема медицини подорожей порівняно нова, складна, швидко змінюється. А моральна атмосфера у медицині зараз така, що взагалі нічим не хочеться займатися, суцільне хамство, образи лікарів, студентів з боку профільного міністерства, тому у найближчі роки нічого доброго не буде - масове звільнення лікарів, багато хто виїжджає в Європу, спокійно підтверджують свої дипломи після нашої "поганої" освіти і спокійно працюють, отримують офіційні хороші зарплати, мають авторитет у суспільстві і не відчувають нескінченного приниження з боку відомства, яке в нормальних країнах захищає своїх лікарів. Скажіть, ви щось чули про юридичний захист лікарів у межах реформи, як у цивілізованому світі?
- А яка ситуація зі щепленнями в Україні?
- До 2014 року в країну завозилися вакцини європейських виробників. Після того, як держава перейшла на міжнародні закупівлі - знову стали завозити вакцини індійських виробників. Розмови про те, що ми - бідна країна, тому повинні купувати дешеві препарати - це, так би мовити, розмови на користь бідних. Тому що потрібно знижувати ціни, це можливо. Крім того, поставка вакцин здійснюється не стабільно, наприклад, з 2015-го до середини 2016-го в країну не була завезена жодна вакцина від кору.
- Чим люди вакцинувалися?
- Залишками. Хтось купував у приватних клініках, а багато хто, напевно, не вакциновані.
- Зараз є брак вакцин?
- Дивлячись яких. Люди не можуть знайти вакцини, в тому числі від кору.
- Чим відрізняється індійська вакцина від європейської?
- Якістю. Вона визначається реактогенністю та імуногенністю. З приводу імуногенності сказати не можу, тому що таких досліджень в Україні як таких не проводилося. Але те, що індійська вакцина більш реактогенна - це факт.
Я хочу підкреслити, що вакцинуватися обов'язково треба тим (вакцина - ред.), що є. Повторюю, небезпека епідемії дифтерії зберігається, це захворювання зараз активне в багатьох країнах, де існує криза - Ємен, Венесуела.
А епідемію кору ми зупинити вже ніяк не зможемо. Тобто, ця епідемія як почалася, так вона, природно, вже і закінчиться, коли багато перехворіють і сформується колективний імунітет. Все як завжди, розумієте?
Європейські виробники вимагають, щоб, наприклад, три роки держава зобов'язується купувати вакцину у цього виробника. Що тут поганого, скажіть? Це європейський виробник. Звичайно, їх мало. Але раз ми до 2014 року купували, значить, це реально. А придумати тисячі причин, чому ми зараз цього не робимо, найпростіше.
Взагалі, з переходом на міжнародні закупівлі якість препаратів з багатьох напрямків помітно знизилася. Наприклад, на це постійно звертають увагу неурядові організації, які займаються онкохворими дітьми, і пишатися тим, що ми накупили дешево, але багато, якихось ліків, якими лікарі не можуть лікувати з різних причин (низька ефективність, велика кількість побічних ефектів), по-моєму, нерозумно.
- Це для чого робиться? Яка вигода?
- Звідки я можу знати? Ось яка може бути вигода? Ніякої. Ось із загальнодержавної точки зору, вигоди ніякої. Люди відмовляються вакцинуватися, шукають інші вакцини, яких немає або дуже мало. Хоча я ще раз підкреслюю, у нас виходу іншого немає. Ми всі вакцинуємо тим, що є. Але це все одно б'є по кількості людей, які вакцинуються. Найкращий спосіб боротися з розпалюванням настроїв проти - це забезпечувати країну хорошими препаратами, до речі, як це сталося свого часу в США. Сподіваюся, ми теж відновимо таку практику.
- Які існують несподівані місця, де можна підхопити інфекцію?
- Треба взагалі розуміти, що нас інфекції підстерігають скрізь. Скрізь, де б ми не жили. Ми занурені у світ мікробів. Їх набагато більше, ніж нас, вони древніші за нас, і їх пристосувальні механізми блискучі. Поки у протидії з мікробами ми програємо - на перший план наразі виходять вірусні хвороби, які ми лікувати практично не можемо, проблема резистентності наростає з кожним роком, повертаються старі і забуті хвороби (дифтерія, туберкульоз), більш того, експерти ВООЗ прогнозують нову пандемію невідомим і непрогнозованим зараз агентом, яка буде найсильнішою за останні десятиліття.
Взагалі, ми живемо в еру еволюції і адаптації мікроорганізмів. Противірусних препаратів, якщо ви проаналізуєте, прямої дії дуже мало. Яскравий приклад - гепатит С. Скільки знадобилося років, щоб синтезувати ці препарати, які коштують по 100 тис. дол. за курс. А туберкульоз? Коли я вчилася, пам'ятаю, був такий професор Пелещук, він робив обхід хворих у Пущі-Водиці в диспансері, там лежало буквально кілька хворих. І тут цей професор каже: "Ви бачите зараз мало таких хворих, але через кілька років цих хворих буде дуже багато. І буде дуже багато резистентних форм". Я тоді пам'ятаю свої відчуття: "Старий професор щось там собі придумав, він нічого не розуміє вже". І ось, будь ласка, виявляється, нічого не розумів хтось інший... Ніхто не міг припустити, що така кількість туберкульозу буде зараз.
Це захворювання перестає бити по асоціальних верствах населення, хворіють соціально адаптовані люди, медпрацівники.
- Чи знаєте ви, скільки у нас хворих на туберкульоз зараз?
- Я точно знаю, що їх більше, ніж в офіційній статистиці. Тому що у нас є офіційна статистика, тим паче у нашій країні, а є інше життя - реальне, яке абсолютно перебуває в іншій площині.
- Інфекційні лікарні в Україні. Вони...
- Скорочуються! Зараз йде масове скорочення інфекційних ліжок.
- Чому?
- Тому що наші чиновники придумали собі таке поняття, що ліжко має весь час працювати. Я десь з цим можу погодиться. Так замість того, щоб розвивати ті ліжка, які є, займатися різноманітною патологією, замість цього - скорочення, яке передбачає скорочення і персоналу... У нас що, мало хворих, скажіть мені? Ви, думаю, зіштовхуєтеся у своєму житті. А я зіштовхуюся щодня, до мене приходять люди і кажуть, що обходили вже всіх лікарів, вже всіх, кого тільки можна: "Це не наше, це не наше, це не наше". Так невже ці ліжка не можна зайняти хворими діагностичними, розвивати медицину подорожей, перестати нищити паразитологію, у нас цих фахівців у країні можна перелічити на пальцях однієї руки. Найпростіше тупо взяти і скоротити ліжка. І це в країні, яка захлинається від епідемій!
- Які інфекційні спалахи є зараз?
- Потрібно розуміти, що таке "спалах". Є спалахи, наприклад, кору. Але в інфекційній патології є таке поняття, що навіть якщо один хворий з таким захворюванням - то це вже спалах. Світ дуже змінився. Наприклад, торік на Мадагаскарі бушувала справжнісінька легенева форма чуми. Легенева. Такого не було багато десятків років. У світі зустрічаються локалізовані (бубонні) форми чуми. Але легеневої такої чуми не було. Так я хочу сказати, якщо б в Україні був хоч один завезений випадок - була б біда. Так може набути поширення будь-яке інфекційне захворювання з легким механізмом передачі, як повітряно-крапельним (шляхом - ред.), або контактним, як Ебола. І в Америці, і в Європі були випадки внутрішньолікарняної передачі завезених випадків хвороби Ебола. Це особлива інфекція, 4-ий рівень біологічної небезпеки, найвищий. Так ви собі уявляєте, я тоді говорила: "Якщо хоч одна людина з Еболою випадково приїде і потрапить у якесь відділення..."
- Вся лікарня буде хвора?
- Усе відділення... Ну, по-перше, відразу всіх хворих виписують, ніхто не виходить, персонал закривають. І ось всі, хто там перебувають - майже всі і захворіють, бо ефективно захищатися у нас нічим.
