КИЇВ. 21 жовтня. УНН. Про те, як врятувати країну від сміттєвого колапсу та заробити на смітті УНН розповіла Юлія Сьомік, громадський діяч, який опікується проблемою відходів в Україні, входжу до експертного складу ГС “Асоціація підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами”.
Почнемо з самого очевидного, але з самого важкого: тверді побутові відходи (ТПВ). Ця проблема охоплює весь район, відходи не вивозяться тижнями з дворів, контейнерів не вистачає, а про роздільне сортування думає лише дуже розвинута частина населення.
Давайте розбиратися....
Отже, спочатку хочу дати загальну картину по країні:
Близько 2% відходів в країні спалюється, тільки 4% йде на переробку і 94%! відходів потрапляє на полігони.
В країні близько 7 000 полігонів, більшість з них не мають технічних паспортів та є небезпечними для життя!
Ситуація в Києві всім відома: є завод “Енергія”, він спалює близько 22% відходів міста та 5 полігон, де все інше хорониться. За словами пана Кличка полігон вже отримав держекспертизу та має бути закритим. На сьогодні ймовірно йде закупівля відповідного обладнання.... повіримо поки що на слово, але дуже хочеться це бачити наживо. В місті вже є навіть план управління відходами Києва. Але... Але віз й нині там і ми всі страждаємо від відходів. А відходи — це не тільки антисанітарія, це все в одному контейнері або просто під відкритим небом, якщо місця в контейнері не вистачило: пластик, поліграфія, медичні відходи, ртутні лампи, кислоти, фарби, батарейки тощо. Все це дуже токсичне! В наших дворах можна знайти цілу таблицю Менделєєва. Відходи повинні перероблятися — це єдиний шлях в сучасному світі до цивілізованого поводження з відходами. Відходи — це не тільки бруд й сморід — це ще й гроші, гроші, які валяються у нас під ногами. Яскравим прикладом є завод побудований в центрі міста Відень, який переробляючи відходи в енергію опалює біля 50 000 квартир та велику будівлю університету.
На сьогодні в Україні не має жодного легального безпечного переробного заводу. Проблема полягає не тільки в тому, що жоден законопроект не дійшов до втілення на місцевому рівні, а й в тому, що питання будівництва заводу зупиняється на небажанні визначити майданчик для будівництва. Кожен новий чиновник, який має світлі наміри змінити життя на краще, дуже швидко починає робити теж саме, що його “попередники”, коли “врубається”, вибачте за слово, в тему спалювання відходів. Саме так! Їм вигідно підтримувати спалювання, тому що тоді вони заробляють на чорному ринку вторинної сировини.
Як це працює: на кожній свалці є люди, які сортують відходи, а потім ці відходи продають підприємствам, які їх використовують. Це не аби які гроші. Тонна пластику може сягнути 10 000-15 000 гривень. В середньому тонна відсортованих відходів коштує 1 500 гривень. Та чому ж ми, кожен з мешканців міста не отримаємо цю 1 500 гривень додатково в якості дешевого світла в наші домівки, як приклад. Сортування, переробка, а тільки потім те що не можна переробити спалити або захоронити. Ми не завжди розуміємо, що тверді відходи — обов’язковий продукт життєдіяльності людини, який може бути й корисним ресурсом. При ефективно налагодженій системі роздільного збору сміття можна зменшити до 40% кількість відходів, що йдуть на сміттєзвалища. В деяких країнах в Швеції наприклад, переробляється 99% відходів та навіть закуповують в Нідерландах та Великобританії. Окрім того, в Європі рекордними показниками організованості в цьому плані можуть похвалитись бельгійці та швейцарці, які не лінуються віднести відпрацьовані електричні елементи в одне місце, порожні скляні пляшки вкинути до одного контейнера, пластикові — до другого, папір —до третього, органічні рештки —до четвертого... з метою подальшої їх переробки.
Щороку продукуються тони сміття, яке можна багаторазово використовувати як цінний ресурс. Переробка відходів з використанням сучасних екологічно чистих технологій, зокрема утилізації сміття — дуже ефективний спосіб розв’язання проблеми, але для цього необхідно змінити звичне поводження людей, оскільки господарське сміття потрібно сортувати, так як проблема відходів має високу гостроту через повільність їхнього розкладання. У кожній європейській країні є спеціальні контейнери для сортування сміття. Зазвичай, розподіляють відходи на кілька основних категорій: пластик, папір, скло, органічні відходи та метал.
До речі, якби ми всі сортували побутове сміття, а комунальні компанії забезпечували всіх контейнерами для роздільного сортування та вчасно і якісно їх обслуговували, то сміттєпереробна галузь була б прибутковою і в Україні, адже сортоване сміття коштує набагато дорожче, аніж несортоване, а це приваблює інвестиції до цієї галузі. У кінцевому результаті виграє звичайний громадянин, бо мешкає у чистій країні — це елементарна “сміттєва культура”. Логічно
йти шляхом кардинального зменшення кількості відходів — сортуванням сміття для подальшої переробки.
Але з декількох причин система не працює.
По-перше, з даної проблеми у вищих чинів не було жорсткої політичної волі.
По-друге, добровільне сортування повинно “прищеплюватися” не один рік населенню. Люди не до кінця розуміють, навіщо це їм потрібно, і вважають, що це проблема влади на місцевому рівні. Влада вважає, що це проблема бізнесу і всі ці питання повинні вирішувати самі підприємці, які ведуть бізнес у сфері збору, сортування та переробки. Тому я вважаю, що це проблема повинна вирішуватись на рівні як політиків, так і населення. Приміром, хто сортує, той платить дешевше за вивіз сміття, хто ні — дорожче. А держава, у свою чергу, знижує податки, надає безвідсоткові кредити на нові обладнання з переробки і т.д.
Як запобіжник, звісно, треба запроваджувати як громадські патрулі так й державні та великі штрафи. Той, хто не сортує сміття або викидає його в неналежному місці, має сплачувати значні штрафи. Інакше ми ніколи нічого не змінимо. Я вважаю, що податок на утилізацію повинен бути введений обов’язково. Це повинна бути розширена відповідальність виробників і на тих, хто не хоче сортувати, збирати окремо вторинну сировину, щоб не засмічувалось екологічне середовище.
Податок має сплачуватися не в бюджет, а в окремо створений орган, а ще краще —напряму укладати договори з тими, хто реально ці відходи збирає і переробляє по Україні, щоб ці сплачені кошти не розходилися по чиїхось кишенях, а були відправлені на проблеми екології — переробку, навчання людей сортувати сміття тощо. Щоб кожен громадянин при сплаті за вивіз сміття, знав куди ці кошти йдуть. При цьому виробникові буде вигідно, якщо його продукція упаковуватиметься в тару з переробленої сировини— це і дешевше по ціні, й зберігатиме корисні копалини, які використовують для виготовлення нової продукції з первинних матеріалів.