Деталі
"Україна взяла на себе низку кліматичних зобов’язань в межах Угоди про асоціації з ЄС та інших стратегічних документів. І наразі ні в кого не виникає сумнівів, що процес трансформації вугільних регіонів є неминучим. Однак ми маємо підійти до нього з повною соціальною відповідальністю за цілі міста та тисячі громадян, які завтра можуть опинитися без професії та сталого заробітку. В Україні налічуються 72 населених пункти, в яких частка вугільних підприємств та ТЕС у міському бюджеті перевищує 55%. Майже 80 тисяч громадян працюють на шахтах та ТЕС, а ще 200 тисяч — це члени родин цих працівників. Тож непродумане закриття шахт вочевидь може стати фактором соціального напруження. Зростання рівня безробіття та бідності серед населення Луганської та Донецької областей — де знаходиться найбільше мономіст з вугільними шахтами та ТЕС — не вплине позитивно й на питання реінтеграції окупованих територій", - каже він.
Водночас на рівні держави і досі не затверджена концепція трансформації вугільних регіонів, продовжив економіст. Низка спеціалістів вважають, що такий перехід має відбуватися поетапно. Спочатку з експлуатації повинні виводитися неефективні шахти з паралельним перепрофілювання шахтарських міст.
"Потрібно враховувати й необхідність дієвої соціальної підтримки колишніх шахтарів, для старших кадрів — можливо, більш ранній вихід на пенсію, а для молодих — доступна перекваліфікація. Адже закриті шахти можуть стати промисловими майданчиками для розвитку нового виробництва. Так само покроково повинна відбуватися й трансформація так званих мономіст — з поступовим зниженням виробітки ТЕС.
Ризики зеленої трансформації для мономіст, де працюють вугледобувні підприємства та ТЕС — це десятки тисяч безробітних через відсутність механізмів створення нових робочих місць, припинення фінансування соціальної сфери, масштабне зниження сплати податків у місцеві бюджети тощо. А ще у деяких містах вугілля залишається єдиним джерелом палива для котелень. Ці фактори потрібно враховувати, аби мінімізувати втрати для українських громадян. Так само, як й питання тарифів для всього українського населення. Занадто повільне впровадження заходів з енергоефективності може збільшити платіжку і рівень енергетичної бідності в країні в цілому. Це призведе до того, що люди платитимуть за опалення вулиць, у той час як ціна на комунальні зростатиме. Потрібен баланс між екологічним захистом та економічними можливостями країни", - наголошує Гаврилечко.
Водночас у запропонованому Міндовкілля проекті НВВ-2 майже не прописані механізми фінансування заходів щодо декарбонізації в межах досягнення надмірно амбітних кліматичних цілей України. Результати представлених раніше сценаріїв моделювання передбачають вкладення понад 102 мільярди євро протягом 2021−2030-х років у різні галузі економіки, джерела походження яких не зазначені, вказує економіст.
"До речі, Єврокомісія додатково запланувала більше 700 млрд євро для підтримки виробників ЄС у зеленому переході. Тож ми повинні мати чітке розуміння джерел фінансування виконання зобов’язань із трансформації вугільних регіонів. Україна вже наразі є однією з перших країн за рівнем декарбонізації в Європі. На даний час загальний внесок України до викидів парникових газів в світі є дуже невеликим (0,61%) у порівнянні з, наприклад, Китаєм (27,9%), США (14,5%), та ЄС-27 (8%). З огляду на соціально-економічний стан України, залежність значної кількості територій від вугільної генерації, цілі, що будуть взяті Україною в рамках НВВ-2, мають враховувати специфіку структури економіки країни та вразливість домогосподарств з низьким доходом у процесі здійснення політики декарбонізації. Нам потрібно розробити концепцію зі справедливої трансформації вугільних регіонів та забезпечити відповідне фінансування пілотних проектів у мономістах. А вже після брати на себе зобов’язання навіть більші, ніж у найрозвиненіших європейських країнах. Адже наразі Україна не входить у перелік європейських країн з високим рівнем доходів населення, але, згідно проєкту НВВ-2 від Міндовкілля, планує взяти на себе як мінімум рівну, а то й більшу, у порівнянні з економічно розвиненими країнами, відповідальність за боротьбу зі зміною клімату (скорочення на 65% в порівнянні з європейськими цілями в 55%)", - аргументує він.
Важливим аспектом у моделюванні НВВ-2 є пошук балансу між досягненням кліматичних цілей та соціальним, економічним розвитком країни, вважає Гаврилчеко.
"Зменшення викидів — це важлива ціль, але є інші не менш значущі цілі - такі як подолання енергетичної бідності, високого рівня безробіття тощо. Принцип забезпечення економічного розвитку, а також скорочення бідності, до речі, закладений у саму Паризьку кліматичну угоду. Намагання сподобатися Європі на противагу національним інтересам може негативно вплинути на економіку України. При цьому ніхто не каже, що не потрібно ставити високі цілі з скорочення викидів — згідно статті 4 пункту 11 Паризької кліматичної угоди, країна в будь-який момент може оновити свої цілі до більш амбітних", - резюмував він.
Доповнення
Між Міндовкілля та представниками бізнесу відбулася гаряча дискусія щодо Другого національно-визначеного внеску в рамках Паризької угоди: на кону 102 млрд грн інвестицій.