КИЇВ. 7 жовтня. УНН. Одна з наймолодших міністрів кабінету наймолодшого прем’єра Гончарука Ганна Новосад не один рік працювала в стінах ввіреного їй Міністерства освіти — в команді своєї попередниці Лілії Гриневич. Тому в неї не було традиційного місяцю входження у посаду, передачі справ тощо. За висловом її підлеглих, Анна Ігорівна просто прийшла і роздала всім завдання. УНН запитав у нового міністра, яким чином вона буде продовжувати розпочаті при її попередній роботі в МОН реформи і що вона планує змінити в наміченому колишнім міністром плані їх реалізації.
— Ганно Ігорівно, оскільки ви є вихідцем з команди попереднього міністра, логічно припустити, що ви продовжите реформи сфери освіти, зокрема розбудову НУШ?
— У нас є підтвердження того, що цій реформі повірили, повірили, що будуть зміни, в те, що школа може бути інакшою. Тому ми не можемо це зупинити, хоч воно торкнулось поки що лише початкової школи. Наше завдання — завершити початкову школу і далі напрацювати план впровадження і базової школи і спробувати варіанти, як ми могли пришвидшити старшу школу, аби результати зміни школи були відчутними не лише для початківців, їхніх дітей і батьків, а й для інших вікових категорій учнів.
— Яким чином буде відбуватись це пришвидшення?
— Було б неправильно просто пришвидшити формально запуск старшої школи, не надавши під цю мету мережу шкіл, не надавши під цю мету нормальні академічні ліцеї, які матимуть відповідних вчителів, відповідний зміст, відповідне освітнє середовище, яке відповідатиме академічним напрямам цього ліцею. Насправді, ми зараз на етапі розрахунку варіантів, коли б ми могли це запустити і скільки б це нам коштувало — чи це буде пілот, чи ми могли б запустити це на національному рівні. І крім того, нам важливо, щоб у реформу вірили, а просто сказати тим, хто думав вчитися 11 класів, що відсьогодні вони будуть вчитися вже 12, і при цьому не показати перспективи, чим якісно відрізнятиметься нова школа, що таке академічний ліцей і в чому його перевага, не маючи підготовленої за всіма напрямками бази старшої школи, буде неправильно і некоректно. Запілотувати мережу дуже важко, тому ми ще думаємо — взяли собі паузу, щоб точно порахувати, скільки це коштуватиме.
— Коли, на вашу думку, може бути запущена реформована старша школа?
— В моєму ідеалістичному уявленні старша школа могла б стартувати з 2024 року, якби ми пришвидшили цикл базової школи — 7-9 класи — і підготували за 4 роки мережу шкіл, вчителів, простір, але це величезна робота. І ми розуміємо, що якщо ми залишимо це до 2027 року, то шанс, що воно доживе до того часу і буде реалізоване, суттєво зменшується.
— Чи готові до запланованих вами змін самі вчителі й вихователі?
— Не будемо наївними, заклади вищої освіти, які зараз готують майбутніх педагогів, не синхронізують свої програми, за окремими виключеннями, з тим, що закладено в НУШ. Саме тому ми змушені робити масштабне підвищення кваліфікації вчителів. Так, триває підвищення кваліфікації вчителів початкової школи — ми хочемо завершити його вже цього року. Велика робота ще з підготовкою вихователів і з їхнім підвищенням кваліфікації, це напрям, який ми окремо мусимо розробити.
— Ще попередня команда МОН анонсувала реформу дошкільної освіти. Яким чином бачите цю реформу ви?
— Ми би хотіли почати зі змісту, і почати вже найближчим часом. Зараз триває обговорення, як взагалі ми можемо підійти до дошкільної освіти. Ми би дуже хотіли, щоб у нас був прямий швидкий магічний вплив на якість дошкільної освіти, але у нас такого впливу немає, оскільки це питання місцевих органів влади, з іншого боку, це не є обов’язковим етапом, тому запустити процеси змін у дошкіллі буде трошки складніше, ніж у школі. Але зміна змісту і його синхронізація з НУШ — це перше, за що можна взятися. Ми би хотіли, щоб дошкільна освіта стала логічним пріоритетом, який охоплює дітей раннього віку. Але має бути зв’язок між змістом НУШ і базовим компонентом дошкільної освіти. І це одна з наших задач — оновити базовий компонент — так зараз називається стандарт дошкільної освіти, аби ці два документи, дві філософії, два підходи були логічно поєднані, і ті компетентності, які закладені як ключові в НУШ, вже брали свій початок у дошкільній освіті, але з прив’язкою до вікових особливостей дитини. В першу чергу, це виховання. Дитячий садочок не має бути таким місцем, куди ви приводите дитину на зберігання. З одного боку, має бути створений сучасний безпечний освітній простір, з іншого боку, методики взаємодії вихователів із дітьми, дітей між собою, мають, власне, вже бути побудовані на цих ключових компетентностях, які пізніше перейдуть в НУШ.
— Коли саме ці зміну будуть втілюватись у життя?
— Я не хочу зараз давати якісь прогнози, але наша робоча версія, що, принаймні, до кінця року ми могли б вийти з оновленим базовим компонентом, із проектом змін до закону про дошкільну освіту. Але коли ми говоримо про ширшу реформу, звичайно, нам потрібно думати спільно з іншими міністерствами, спільно з органами місцевої влади, як ми можемо одне одного підтримати, щоб розвинути мережу дошкільних закладів різних форм, тому що ми можемо мати найпрекрасніший зміст, але якщо вам нема куди ходити, це вже зовсім інший рівень проблеми.
— А як на вашу думку, чи має бути дошкільна освіта обов’язковою — наприклад, як елемент підготовки дитини до школи?
— Це завжди буде вибором окремої сім’ї, людини, чи йти до дошкільного закладу чи ні. Моніторингове дослідження, яке проводило УЦОЯО минулого року, засвідчило, що ті діти, які відвідували садочки хоча б рік перед школою, мають кращі результати в початковій школі. Втім дошкільна освіта не має стати самоціллю — тобто не можна віддавати дитину до садочку тільки для того, щоб вона була готова до школи. Мені здається, що зі скасуванням конкурсів (при вступі дитини до школи — ред.) і відпадає той неформальний примус, але, звичайно, треба розуміти, що це елемент певної соціалізації дитини. Хоча й просто віддати дитину в будь-який дошкільний заклад — це теж не вихід: дошкільний заклад має бути якісним, інакше це може мати, навпаки, негативні результати.
— Як ви плануєте реформувати вищу освіту?
— Ми хочемо трохи перевернути ситуацію, коли в нас надзвичайно високий відсоток людей іде у вищу школу і надзвичайно низький відсоток людей іде в професійно-технічну освіту. Така інфляція дипломів закладів вищої освіти не веде ні до чого хорошого — ті випускники вишів, які виходять на ринок праці, є фактично неконкурентоспроможними, вони не можуть знайти роботу за фахом, вони не можуть отримати гарну заробітну плату. Тому ми хотіли би підвищити все-таки попит на професійно-технічну освіту, стимулювати через різні інструменти вибір абітурієнтами професійно-технічної освіти.
У вищій освіти ми маємо перейти від ситуації, коли ми утримаємо на доволі низькому рівні величезну мережу закладів у межах і так невеликого фінансування, при цьому не стимулюємо кращих. Інструмент зміни фінансування ми розглядаємо як можливість почати створювати конкурентні умови для університетів. Хочемо зробити так, щоб університети отримували більше коштів за досягнення певних показників, оскільки нинішня система фінансування, яка заснована на державному замовленні, не стимулює університет до того, аби працювати краще і більше для того випускника, який по закінченні університету буде конкурентоспроможним на ринку праці.
Це в певному проміжку часу, в тому числі, призведе до скорочення тих університетів, які будуть неспроможні досягати певних критеріїв якості. Звичайно, це все має йти одночасно з автономією вузів, тому ми будемо пріоритетно над цим працювати, але перед цим ми маємо трохи змінити підхід до управління — наші керівники закладів вищої освіти мають стати не тими, кого обирають на десятиліття вперед, а тими, хто є ефективними менеджерами із стратегічними планами розвитку університету. Зараз напрацьовується набір критеріїв — працевлаштування буде одним з них. Для цього ми наступного року хочемо зробити електронну систему моніторингу працевлаштування (випускників вишів — ред.), для цього закладаємо відповідні бюджетні кошти. Сподіваюсь, уже наступного року ми зможемо її запустити.
— Скільки закладів вищої і професійно-технічної освіти має залишитись і які з них повинні зникнути?
— Це було б спекулятивно називати якісь конкретні цифри, але, вочевидь, в Україні є заклади, які потрібно оптимізувати, закрити, не чекаючи якихось майбутніх змін, поки до них перестане ходити фінансування. Є заклади, які, банально кажучи, просто знущаються зі своїх студентів, особливо над іноземними студентами, яких вони набирають в неіснуючі університети, де у них забирають документи, і це все називається “державний університет”.
Крім того, у нас більше 700 закладів професійно-технічної освіти, і ми хочемо зробити аудит цієї мережі й разом із регіонами подивитись, де напрямки підготовки просто співпадають. В одній області може бути 4-5 ПТУ одного напрямку, то, можливо, варто замість них зробити один хороший профільний центр професійної досконалості, в який ми вкладемо кошти і зможемо готувати кращих спеціалістів, але до цього аудиту ми хотіли би залучати роботодавців, які нам скажуть, де вони бачать свою потребу в робітничих кадрах.
— Чи будете ви реалізовувати реформу в науковій сфері — зокрема, втілювати грантове фінансування, яке анонсувала ще попередній міністр?
— Ключова мета нашої політики — створення належних умов для науковців, які хочуть жити і працювати в Україні. Тому нам потрібно зрозуміти, які конкретно проблеми не дозволяють нашим ученим якісно проводити дослідження. Це, звичайно, також перегляд фінансування. Нам треба розвивати грантове фінансування. Я дуже сподіваюсь, що Нацфонд досліджень запуститься уже найближчим часом. На наступний рік, за спільної позиції з Міністерством фінансів, ми закладаємо їм трохи більше 500 млн грн на грантове фінансування для підтримки кращих наукових колективів і окремих науковців.
Також ми дуже хочемо, щоб підтримувалась університетська наука, тому що фонд надаватиме окремі гранти, але ми маємо інституційно підтримувати ті університети, які є хорошими науковими центрами. Зараз ми фінансуємо близько 100 університетів, а це не ефективно. Крім того, ми маємо підтримати молодих науковців на старті їхньої кар’єри і впродовж першого періоду, коли вони розпочинають свою наукову діяльність. Знайти додаткові джерела для підтримки молодих учених грантами, стажуваннями, участю в наукових конференціях — це те, що ми вже пропонуємо розглянути як пріоритетний напрямок у Фонді Президента, який буде на наступний рік.
— Як буде розподілений освітній бюджет на наступний рік?
— Цей проект бюджету був підготовлений попереднім складом уряду в межах тих фізичних податків, які нам були доведені. Ми спробували вже до першого читання окремі речі поправити, десь ми змінили підхід до бюджетних програм, десь ми спільно з Мінфіном трохи перерозподілили кошти, але в принципі обсяги бюджету і напрямки залишились дуже схожими до того, що ми зберігаємо видатки на НУШ в обсязі 1,4 млрд грн, зберігаємо субвенцію на інклюзію, на модернізацію професійно-технічних закладів освіти. Для більшої прозорості фінансування закладів вищої освіти в частині їх капітальних видатків, розвитку університетів ми в проекті бюджету передбачили створення так званого Фонду розвитку вищої освіти, через який прозоро і цільово будуть підтримуватись окремі проекти розвитку — відбудовувати кампуси чи створюватись окремі лабораторії, закуповуватиметься дослідницьке устаткування для університетів.
— В проекті бюджету наразі не передбачено запланованого раніше підвищення зарплат освітянам. Чи буде усунута ця проблема до другого читання?
— В тому проекті бюджету, з яким ми почали працювати, в межах тих граничних видатків, які були доведені Міністерству фінансів ще у серпні, обсяги на заробітні плати вчителів залишились на рівні цього року плюс індексація. Ми ж, як Міністерство освіти, маємо виконувати норми закону і до 23-го року, відповідно до закону про освіту, маємо підвищити зарплату до 4 прожиткових мінімумів. І це потрібно починати вже, а не в 22-му році. Тому зараз, до ІІ читання, ми маємо спільно з Мінфіном, з прем’єром, з народними депутатами зрозуміти, в якому обсязі ми можемо цю заробітну плату підвищити. Звичайно, та постанова про підвищення заробітних плат вимагає величезних коштів. За нашими розрахунками, це близько 19 млрд грн, Міністерство фінансів порахувало, базуючись на інформації із самих регіонів, 45 млрд грн. Це ті кошти, які нам потрібно, аби виконати постанову з 1 січня 2020 року. Їх потрібно десь знайти, тому до ІІ читання будемо думати, з яких джерел доходів ми можемо ці кошти винайти і як нам рухатись системно в бік підвищення заробітних плат. У нас є кілька варіантів, як вирішити це питання.