“В Україні існують місця несвободи, що загрожують життю та здоров’ю людини. До таких належать автозаки, вагонзаки, установи в зоні бойових дій (зокрема, неофіційні в’язниці) та приватні наркодиспансери”, — повідомила Т.Печончик.
“Ми будемо ретельно працювати над змінами у місцях із підвищеним ризиком для життя та здоров’я. Це, наприклад, місця несвободи, пов’язані з етапуванням, конвоюванням, заклади в зоні збройного конфлікту, приватні місця несвободи, незаконні місця несвободи. Щодо двох останніх типів — будемо для початку добиватися доступу до них, оскільки раніше монітори НПМ були позбавлені можливості відвідувати, наприклад, неофіційні місця тримання СБУ в зоні АТО або приватні наркодиспансери”, — говорить моніторка НПМ, голова правління Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.
Вона зазначила, що минулого року організація 280 разів відвідувала в місця несвободи в Україні без попередження, а за 5 років роботи вдалося відчинити двері понад 1000 закритих закладів із майже 4500.
За її словами, правозахисники переконалися, що у зоні бойових дій існує не лише серйозна проблема із катуваннями, а і з тим, що велика кількість місць несвободи просто не готові до евакуації — у “сірій зоні” залишаються інтернати та пансіонати, які стануть смертельною пасткою для своїх мешканців у разі загострення конфлікту.
При тому керівник відділу моніторингу правоохоронних органів Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини Євген Лєванцов зазначив, що на місця несвободи, пов’язані з етапуванням та конвоюванням, надходить чи не найбільше скарг через жорстоке поводження.
“Під час перевезення людей в автозаках правоохоронці надто часто використовують фізичну силу та спецзасоби, однак порушують права людини не лише в автозаках, а і у відділах поліції”, - додав він.
На думку Є.Лєванцова, правоохоронці іноді просто не розуміють міжнародних стандартів поводження із затриманими.