“Одностороннє нанесення ударів на північному заході Сирії будь-якою стороною, особливо в умовах, коли у районі можуть бути присутніми американські військовослужбовці, вагомий привід для серйозного занепокоєння з нашого боку”, — сказав він.
У той же час заступник керівника прес-служби Держдепартаменту наголосив, що США підтримують із владою Туреччини тісну координацію щодо ситуації у Сирії.
“Туреччина — наш союзник у НАТО і ключовий партнер по міжнародній коаліції із боротьби з Ісламською Державою, і ми повністю віддані забезпеченню безпеки кордону нашого союзника”, — додав Палладіно.
Раніше в середу Haber Turk повідомив про те, що збройні сили Туреччини завдали удару по позиціях курдів із загонів СНС у Сирії. За даними телеканалу, обстріл був проведений з артилерійської зброї із провінції Шанлиурфа по сирійському регіону Айн-ель-Араб на схід від річки Євфрат. У результаті ударів загинули четверо бійців СНС, поранення отримали ще шість курдів.
28 жовтня турецькі військові завдали артилерійського удару по позиціях курдських загонів СНС, які Анкара вважає сирійським відгалуженням забороненої у самій республіці Робочої партії Курдистану на півночі Сирії. За даними Anadolu, під обстріл потрапив район Зор Магар, який знаходиться на східному березі річки Євфрат і являє собою стратегічно важливу висоту, з якої проглядається кордон із Туреччиною. У вівторок президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заявив про готовність Анкари очистити від “усіх терористичних угруповань територію Сирії на схід від Євфрату” і попередив, що армія республіки “може увійти на територію Сирії без попередження”.
Як раніше інформував УНН, Генеральний штаб Туреччини 20 січня 2018 року оголосив про початок військової операції проти озброєних формувань сирійських курдів у районі Афрін на північному заході Сирії. Багатьма аналітиками та офіційним Дамаском операція сприймається як інтервенція турецьких військ та так званої “Протурецької Вільної Сирійської Армії” за підтримки ісламістів у сирійський район Афрін проти позицій курдської партії “Демократичний союз” у Сирії, її збройного крила “Загони народної оборони” та “Загони жіночої самооборони”. Туреччина також заявляє, що воює проти Ісламської Держави (ІД), хоча незалежних підтверджень цьому немає. Самопроголошене курдське державне утворення у складі Сирії “Демократична федерація Північної Сирії” претендує на Афрін та його околиці.
Слід зазначити, що умовність та довільність кордонів, які склалися на Близькому Сході після розпаду Османської імперії, яскраво ілюструє “курдська проблема”: на початок XXI століття курди лишаються найбільшим зі народів без власної державності (за різними оцінками курдів налічується від 20 — до 40 млн осіб). Проживаючи, переважно, на етнічній території під назвою “Курдистан” (південний схід Туреччини, північ Іраку, захід Ірану, північний схід Сирії), у межах якої курди становлять цілковиту або відносну більшість, курдська еліта плекала надію на ратифікацію Севрської мирної угоди (1920 рік) між Туреччиною і Антантою, яка передбачала створення незалежної держави курдів. Однак цей договір так і не вступив у силу і був анульований після підписання Лозаннського договору (1923) — велика перемога для нової турецької держави Кемалістської революції та велика поразка проекту незалежного Курдистану. Не дивлячись на 3500-річну історію існування народу, курди так і не отримали своєї держави.
Відтоді проблема курдів, розділених кордонами Туреччини, Іраку, Ірану та Сирії (турецький Курдистан — найбільший за площею та кількістю курдського населення, далі — в порядку спадання) стала однією з багатьох “порохових діжок” Близького Сходу, яка періодично “вибухає” кривавими збройними конфліктами та протистояннями.