Українські Національні Новини
інформаційне агентство
Обізнаність громадян єднає країну
Середа, 17 жовтня 2018 12:22
style="border:none;overflow:hidden" scrolling="no" frameborder="0" allowTransparency="true" allowFullScreen="true">
Загрузка...
Блоги: Кирил Косоуров

Легенда про УКРЕКОРЕСУРСИ

Голосні заяви про ліквідацію корупційного державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною "Укрекоресурси" (далі по тексту ДП) лунають на багатьох майданчиках ще з березня 2015 року. Але, такі заяви є чистої води популізмом чи невіглаством спікерів.

Отже, спробую розвіяти певний туман.

Так, “на підставі чисельних скарг бізнесу” Міністр економіки України пан Айварас Абромавічус в березні 2015р. ініціював та реалізував ліквідацію постанови Кабінету Міністрів України №915. Дана постанова забезпечувала систему збирання коштів за випуск на ринок тари та пакувань, які після використання продукції мали бути спрямовані на переробку.

Фактично, ці кошти сплачували споживачі, бо це було враховано в ціні товару, що реалізовувся в упаковці. Ще з 2001 року було реалізоване європейське правило: «утворювач відходів сплачує за утилізацію». Імпортери включали ці витрати у вартість товарів в упаковці та здійснювали авансові платежі на рахунки ДП та комерційних організацій.

Доцільно відзначити, що основну масу платежів здійснювали саме імпортери. Вітчизняні виробники майже не сплачували такий збір. Це факт обумовлений відсутністю контролю за виробниками та тотальним контролем (на пунктах екологічного контролю на митницях) щодо сплати утилізаційного збору. Скільки збиралось коштів, та як їх використовували з 2001 року – то вже окремий матеріал для цілого роману.

Втім, ДП «Укрекоресурси» є діючим станом на червень 2018 року. Про це свідчать відкриті дані з державного реєстру. Підприємство з штатом біля 200 співробітників, обладнанням та нерухомості на сотні мільйонів гривень, насправді ніхто не ліквідовував. Було раптово обрізано фінансування, не затверджено план реорганізації. Міністр поспішав виконати замовлення певного бізнесу на ліквідацію законодавчого забезпечення фінансування переробки корисних відходів.

На питання, що планується для подальшого вирішення проблеми переробки відходів бадьоро звучало «збудуємо сучасну систему розширеноі відповідальності виробників та імпортерів».

Минуло три роки, жодної організації розширеної відповідальності досі не створено. В парламенті пиляться кілька варіантів законопроектів щодо побудови системи фінансування переробки відходів. Розроблена Національна стратегія поводження з відходами, на підході Національний, а за ним і регіональні плани поводження з відходами. А відходи, тим часом, продовжують захоронювати на застарілих, переповнених та небезпечних полігонах та звалищах.

Тим часом, імпортери не несуть жодної фінансової відповідальності за розміщення на ринку тари, як наслідок – відходів. Доречі, не було помічено зниження ціни на товари за рахунок відміни обов'язкових платежів за 915 постановою.

Ще один міф – про монополію Укрекоресурсів. Поряд з ДП працювали десятки комерційних підприємств, надаючи аналогічні послуги. Станом на 2014-15 роки, доля надходжень ДП за 915 постановою складала трохи більше 50% від загального обсягу надходжень від імпортерів. Саме завдяки постанові 915 сформувалось кілька підприємств, які продовжують працювати з корисною частиною відходів. Треба відзначити, що серед “комерційних” гравців ринку деякі були фіктивними підприємствами. Тобто, гроші за постановою їм сплачували імпортери, але кошти ці просто дерибанилися.

В 2014 році в ДП прийшла нова команда. Молоді та успішні менеджери з бізнесу поставили собі за мету запустити дієві проекти зі збирання та переробки вторинної сировини. Виявилося, що на балансі ДП було від 6 до 10 недозапущених проектів: сортувальні лінії та переробний комплекс. Попередні розрахунки свідчили, що їх можливо було б запустити. Але фінансовий план не був затверджений ані на 2014, ані на 2015 роки. Комусь в КабМіні дуже не хотілось, аби такі виробництва запустилися.

Ціною популістських рішень міністра-камікадзе стали долі колектива підприємства, організації, яким “пощастило” стати кредиторами ДП. Ще й досі триває тяжба з виплати заробітних плат, кредитори намагаються отримати свої кошти.

Здавалося, що реалізувати майно ДП та розрахуватися по боргах – логічний крок для стабілізації ситуації. Але, існують певні обмеження, за якими процедура реалізації майна схожа на процес погодження приватизації Одеського припортового заводу, чи іншого державного промислового гіганта.

Отже, обладнання не використовується за призначенням, не працює на зменьшення обє’му відходів. Левова частина обладнання здана на зберігання за копійки, бо здати в аренду – це пройти ту ж саму процедуру, що описана вище. А це означає, що обладнання працює на чийсь приватний бізнес, тоді як куплене воно на кошти споживачів – нас з Вами.

Кількарічна переписка з офіційними органами нічого, крім купи відписок не дає. Попіарилися й забули про наслідки своїх дій. Цікаво, чи хоч раз задумувався пан Абромавічус про долю 200 родин українців, які сплатили за таку гучну новину “про ліквідацію” ДП та чергову перемогу реформаторів?

Якби стояла задача на вищому рівні в державі, справа ця мала б геть інший сценарій. Все частіше чую, при спілкуванні з учасниками ринку відходів, що немає основного благословіння від перших осіб держави на вирішення проблеми з відходами. Тож поки продовжуємо нарощувати забруднені відходами території, викидати у сміття ресурсоцінні відходи, використовувати відходи, як важіль політичного впливу та збагачувати тих осіб, що контролюють полігони.

Доречі, за прогнозами міжнародних експертів, лише ринок вторинної сировини з побутових відходів може створити в Україні 400 тис. нових робочих місць та надати 2-3 мільярди додаткових гривень до ВВП. А крім побутових відходів є ще принаймні 5 груп відходів. Так, для прикладу, лише відходів видобувної галузі України на порядок більше, ніж побутових. Але про це в наступних матеріалах.

Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
загрузка...