Українські Національні Новини
інформаційне агентство
Обізнаність громадян єднає країну
Неділя, 16 грудня 2018 21:46
Блоги: Лариса Ільєнко

Бомбосховища або тотальна мовчанка

Міста вважають оазами цивілізації. Але уявіть мегаполіс в якому зникає на добу електроенергія. Не має світла, води, не працюють каналізація та каси у магазинах. Немає зв’язку і телебачення. А якщо дай Боже – щось трапиться!? Шанси вижити у місті, набагато менші ніж у селі. Тим часом, 69% українців проживають у містах. Що впровдож чотирьох років війни на Сході було зроблено для їхнього захисту?

Офіційно бомбосховищ в Україні не існує!

Я була вражена, що у воюючій країні, де у десяти областях діє воєнний стан, такого поняття як бомбосховище не існує. Натомість є поняття «сховище», що згідно із ч. 1 ст. 32 Кодексу Цивільного захисту, є герметичною спорудою для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів. Ще у 2009 році представники МНС попереджали – через десять років в Україні не буде придатних сховищ та захисних споруд, які залишилися у спадок від Радянського Союзу. Через недогляд вони ставали аварійними, їх списували або незаконно «прихватизовували». Нещодавно мені розповіли історію одного із київських дигерів: вони групою спустилися під землю, по колектору пройшли до гермодверей бомбосховища. Страшно всім. Зважилися, відчиняють гермодвері, а там – холодильник! Вони опиняємося на кухні кафе!

Про захисні сховища загадали після окупації Криму та частини Донбасу, і жахнулися! Менше десяти відсотків бомбосховищ давали надійний захист, решта, за умов перебування в них людей в момент небезпеки, перетворилися би на братські могили. Я не виключаю, що бомбосховища свідомо руйнувалися та незаконно продавалися. Так само, як напередодні війни на Сході у медичних закладах відмінили курси військової медицини. Після введення воєнного стану – інтерес до захисних споруд – як ніколи. Їх знову заходилися перевіряти чиновник і громадськість. Адже це питання життя та смерті.

Все таки даремно насміхалися з Ірини Білик! Співачка напередодні так званого Апокаліпсису спрогнозованого майя, у 2012 році звела бункер на шість осіб...

Не можна говорити, що влада нічого не зробила в контексті бомбосховищ та цивільного захисту населення. Ті, які були незаконно приватизовані навіть почали повертати.

Прокурори та районні очільники ДСНС звертаються із позовами до РДА, які в свою чергу змушують керівників підприємств у належному чині утримувати або проводити реконструкцію захисних приміщень та споруд. Крім того, із мешканцям багатоповерхівок, підвальні укриття яких захламлені побутовими речами, консервацією або картоплею, була проведена відповідна роз’яснювальна робота. У Києві на бомбосховища від станцій метро Контрактова площа до Либідська очікує капітальний ремонт. Вартість робіт оцінюють у майже 27 мільйонів гривень! Але попри оптимізм, мені здається, що результати перевірки захисних сховищ, які влаштували після введення воєнного стану, будуть не втішні. І не поспішайте мене записувати у Міністерство зради! Всього в Україні майже 22 000 захисних споруд цивільного захисту: 6 000 сховищ і близько 16 000 протирадіаційних укриттів. Минулого року їх теж перевіряли, і виявилося, що повністю готовими виявилися менш 10%, а 60% визнали «обмежено готовими». За даними Українського науково-дослідного інституту цивільного захисту в країні майже третина захисних споруд взагалі не придатна до використання за призначенням. Очевидно, що не кожному пощастить потрапити у надійну захисну споруду, в якій буде вентиляція, ліжко, світло, їжа та вода. Навіть не беручи до уваги надійність та комфорт сховищ, їх елементарно не вистачить всім під час небезпеки. Наприклад, у столиці понад 500 захисних цивільних споруд. Перечекати біду в них може максимум – 200 тисяч чоловік. Але у Києві лише за офіційними даними проживає 2 944 408, а за неофіційними – до 5 000 000 чоловік! Звісно, що залишаються ще підвали, метро, паркінги та підземні переходи в яких можуть сховатися до 2 мільйонів чоловік. Гарантії безпеки у цих спорудах подвійного призначення приблизно такі ж, як під час гри у російську рулетку. На відміну від сховищ під Адміністрацією Президента, Кабміном чи Верховною Радою. Зі слів тих самих дигерів, а саме відомого у Києві любителя підземних пригод Івана Мацарського: «У сховище під Верховною Радою є вісім входів. Воно тунелями з'єднується з метрополітеном. По деяких тунелях можна проїхати навіть автомобілем»! Звідки така контрастна безпека, хоча півень вже двічі клюнув у 14-тому та 18-тому чиновників в одне місце.

Чого ми мовчимо?

Але питання навіть не в кількості та надійності захисних сховищ. Непокоїть інше – чи будуть адекватно діяти під час надзвичайної події чиновники та місцева влада? Зрештою чи встигнуть вони пояснити, куди бігти та де сховатися? Якщо у великих містах в інтернет викладають карти бомбосховищ та інструкції, у райцентрах просто відмовчуються.

Наприклад, у Вишгороді громадянам доводилося навіть звертатися до суду, щоб отримати інформацію про бомбосховища. В Обухові свого часу на прохання активістів донести інформацію про спеціальні захисні споруди відповіли обнадійливо, але коротко: «все під контролем!». Але все під контролем було також в Ічні, до того як у жовтні поточного року там не почалися вибухи на військових складах. Здавалося б, що в разі небезпеки тут цивільний захист населення мав би спрацювати немов швейцарський годинник! Адже склади із боєприпасами були не один рік поблизу цього районного центру.

«Люди прокинулись від вибухів і не знали, що робити. Евакуйовувалися самі і хто як міг: хто мав машину – їхав машиною, хто пішки йшов. Стареньких під руки вели, дітям казали, що це феєрверки, щоб діти не плакали. Хтось побіг в місцеву школу, сподіваючись, що там є бомбосховище і можна сховатись. Але все було закрито і нікого не було. Таке враження, що держава живе за принципом «авось пронєсьот», – так жорстко прокоментувала цю надзвичайну подію народний депутат Вікторія Войціцька.

В цьому контексті згадала виступ Аркадія Райкіна, який вийшов на публіку з двома наповненими авоськами чорної та червоної ікри, сирокопченої ковбаси, баликів та сиру, натякаючи на дефіцит який був доступний партійній верхівці, а не простому люду. Глядачі довго не могли зрозуміти чому артист стоїть перед ними з авоськами, і мовчить 5 хвилин. Паузу перервав сам Райкін вбивчою реплікою: «Я розумію чого я мовчу! У мене все є! А чого Ви мовчите, не розумію!». От я теж не розумію, чому ми мовчимо. Чого мовчить президент, міністри та нардепи – розумію. Адже у них такі бомбосховища, які витримають навіть пряме влучання атомної бомби.

Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...