Українські Національні Новини
інформаційне агентство
Обізнаність громадян єднає країну
Субота, 25 травня 2019 08:56
27915

Життя в прифронтовому Зайцевому: людина людині — “чужий”

Селище Зайцеве Донецької області розташоване в прифронтовій зоні, неподалік від окупованої Горлівки.

ЗАЙЦЕВЕ - КИЇВ. 13 травня. УНН. Все Зайцеве — це кілька окремих менших селищ: Майорск, Бахмутка, Жованка, Піски-2, а ще частина населеного пункту залишається окупованою. Місцеві жителі жартують, що їх насправді і на карті немає, якщо шукати за назвами селищ. Дорога між районами Зайцевого перекопана мінами і осколками. Найпотужніші обстріли і удари по Зайцевому були завдані в 2016-2017 роках. Ті, хто не виїхав згадують, що будинки вмить охоплювало полум’ям, а вибухами розносило цілі вулиці. Зараз Зайцеве знаходиться на першій лінії оборони. У 2014 році тут проживало понад 3 тисячі осіб, сьогодні в трьох селищах залишилося лише пару сотень. Залишилися в основному пенсіонери, але є і сім’ї з дітьми і ті, хто пробував почати життя з нуля в іншому місті, але повернувся. УНН побував в Зайцевому, про те, як протікає прифронтова життя сьогодні — в репортажі.

Селище Зайцеве розташоване в Донецькій області, неподалік від Бахмута. Частина селища знаходиться під контролем бойовиків, саме селище живе прифронтовим життям безпосередньо біля лінії розмежування. Більшість жителів давно покинули селище, і зараз тут ті, хто повернувся, або ті, кому їхати просто нікуди. Розгромлені будинки потроху відновлюють, деякі пристосовуються і на руїнах будинків — хто в уцілілій літній кухні, а хто в господарській прибудові.
В районі Зайцевого крім військових стоять волонтери-парамедики з благодійного фонду “ASAP Rescue” і “АСАП ЕМС Хоттабич”. Парамедики взяли шефство не тільки над військовими, а й над місцевим населенням, так як додзвониться в швидку допомогу за звичним номером “103” важко — виклик надходить в окуповану Горлівку. “Правда вони (цивільні — ред.) навіть не знають, хто ми такі, не дивлячись на те, скільки років ми тут їздимо, вони не можуть розрізнити, думають, що ми — військові”, — розповів волонтер-парамедик Євген.

Настрій серед людей різний: хтось легко йде на контакт, запрошує до хати — у кого уціліла, а в кого немає — показують руїни і розповідають про спіткала трагедії. Але, все ж відчувається настороженість по відношенню до “чужих”, а “чужі” тепер — всі.

Мешканка Зайцевого Любов розповідає, що снаряд в її будинок потрапив в березні 2017 року.

“7-8 березня нас обстрілювали. А чому? Тому що у нас стояли військові, жили поряд. Ось тому”, — розповіла Любов.

Її будинок частково відновлений за кошти німецького уряду. Такий будинок тут не один. Таблички з інформацією про проекти допомоги по відновленню житла висять на багатьох хвіртках. Любов Вікторівна показала будинок зсередини. У будинку досі залишилися вибоїни від осколків на стелі, стінах, на меблевому гарнітурі, на віконних рамах.

“У будинок потрапив снаряд, в дах. У нас взагалі тут нічого не було. У мене там (на непідконтрольних територіях — ред.) сестри двоюрідні залишилися. Була дочка в Горлівці, але виїхала. Ми підтримуємо відносини по телефону. У мого чоловіка там батьки поховані — ми їздимо, спілкуємося, але ми не зачіпаємо ось цих тем. І подруг там дуже багато... Було якось вона (сестра — ред.) говорила, мовляв, ось ваші... Ну що: поплакали ми та й все”, — розповіла Любов.
Військові, з якими вдалося перекинутися парою слів по дорозі, кажуть, що обстановка непроста, тому що розуміння, хто такі “наші” для багатьох — різний.

У селищі Жованка, і зовсім залишилося 130 осіб. Тут розташований пункт розподілу гуманітарної допомоги. Вся гуманітарка, яка надходить — від хліба до памперсів і будматеріалів — видається тут. Роботу пункту організувала Людмила Пахомова, колишня вчителька молодших класів. “Люди, що хочуть щось отримати — реєструються і отримують допомогу від грантів. Ось деякі теплиці хочуть робити. Суми різні — залежно у кого які запити. Деякі навіть на вулика просили, хочуть завести”.

Людмила розповіла, що в Жованці ситуація найскладніша.

“Сюди (в Жованку — ред.) програми не доходять, тому що говорять, що тут страшно, тут йде війна. І в минулому році розвозили по всім селищам, а ця частина залишилася... Тому що тут війна. Тут лінія розмежування. Найбільше, що нам давали — це цемент привозили. Бо будинки „розходяться“, фундамент потріскався, будинки тріщать і розлазяться по швах. Дивишся, начебто нормально було, тут дивишся, раз — (тріщини — ред.), хоч зашпаровуй, хоч не зашпаровуй. І у нас в достатку такого матеріалу для швидкого ремонту і плівка на вікна. Не всякий волонтер сюди приїде, бо тут страшно, тут війна, дуже близько лінія розмежування”.

Джерело: УНН
Підписуйтесь на паблік-чат УНН у Viber та канал новин у Telegram
Загрузка...