Українські Національні Новини
інформаційне агентство
Ми знаємо все і навіть більше
85575

"Син не виходить з підвалу вже 3 місяці": історія харківської родини, яка всю війну живе в підвалі гуртожитку

"Син не виходить з підвалу вже 3 місяці": історія харківської родини, яка всю війну живе в підвалі гуртожитку

КИЇВ. 24 червня. УНН. У Харкові не проходить і дня, щоб в місцевих телеграм-каналах не з’являлося коротке та пронизливе повідомлення - «Харків. Вибухи». Ворог нещадно і цинічно намагається зрівняти місто з землею. Мер міста Ігор Терехов каже - без житла вже залишилося 150 тисяч містян, і цифра росте щодня. Багато родин у місті не мали іншого виходу, крім як оселитися в підвалах і облаштувати там тимчасовий прихисток не лише на час обстрілів, а й загалом. УНН знайшов одну з таких родин.

Ольга Кратка - комендант місцевого студентського гуртожитку. Від початку повномасштабної війни її родина живе в підвалі закладу. Ольга піднімається наверх, щоб роздобути їжу для родини, а от її син вже 3 місяці не бачив денного світла - боїться вийти назовні навіть в період відсутності обстрілів.

- Як ви зустріли війну і як опинились у такому скрутному становищі?

Я працюю комендантом у гуртожитку одного з університетів Харкова, там же і проживаю. Живемо у кімнаті від гуртожитку разом із чоловіком та 15-річним сином. Коли вже почалося повномасштабне вторгнення, студенти в гуртожитку ще проживали, але після 24 лютого залишилось приблизно 80 людей. Коли в будівлі не залишилося жодного цілого вікна - решта студентів теж виїхала. У гуртожитку залишилося лише 4 сім’ї працівників, з них 2 сім’ї з неповнолітніми дітьми. Ми були вимушені облаштувати підвал, поставити там ліжка, так і живемо відтоді. З того часу я працюю на поверхах гуртожитку, а спати спускаюся у підвал - усе через те, що у нас не було жодної спокійної ночі з 24 лютого.

- Як давно ви змушені жити у підвалі?

6 березня ситуація різко дуже погіршилася - нас бомбили «Градами», от з цього дня ми і живемо у підвалі. Він став рідним вже за цей час.

- Чому після початку повномасштабної війни ви ухвалили рішення не виїжджати з Харкова?

Я сама родом з Луганщини, яка зараз так звана «лнр», туди мені повернутись не вийде. Якщо ж далеко кудись їхати, то треба багато грошей. Я, як працівник бюджетного сектору, такої суми просто не маю.

- Як цю війну переживає ваш син?

Він не виходить з підвалу вже 3 місяці. Син постійно зачинений в собі, мало розмовляє і не йде на контакт. Син моєї колеги, хлопчик 5-річний, ще замалий, майже нічого не розуміє, і ми йому говоримо, що на вулиці просто гроза. Психологічно, особливо маленькому, важко, звісно.

- Які умови проживання у вашому підвалі?

Не такі вже й погані, коли не стріляють – піднімаємось на перший поверх, там є холодильник. Ми вже трохи звикли, і на випадок безперервних обстрілів у нас приготовані вода, сухпайки та консерви, аби діти мали, що попити та поїсти в будь-якому разі.

- Де брали харчування?

Ми декілька тижнів їли лише «Мівіну». А коли студенти приїжджали забирати свої речі, привозили нам продукти. Важко виживали, одним словом.

- А далі як вийшли з ситуації?

Звернулися в українсько-німецький фонд за гуманітарною допомогою.

- Як ви про нього дізналися?

Випадково в інтернеті побачила оголошення, натиснула, просто спробувала. Зараз є дуже багато благодійних фондів, у нашому районі майже ніякий не працює, а тут відгукнулись, ще й дуже швидко і по-сімейному до нас поставилися.

Я написала у Viber, розказала нашу ситуацію, запитала, чи є можливість допомогти продуктами, ситуація була дуже важка. Вранці мені вже відповіли, запитали, у чому у нас потреба конкретно. Уже на наступний день після розмови прийшло повідомлення з пошти - посилка від фонду прийшла. Я не змогла забрати відразу – були сильні обстріли, забрали вже через добу, коли стало спокійніше. У пакунку було багато всього смачного: і солодощі всілякі, різні консерви, макарони, рис, цукор, борошно, гігієнічні засоби – усе необхідне. Я дуже вдячна фонду за таку допомогу, я зрозуміла, що вони дійсно рятують.

Додамо

Українсько-німецький гуманітарний фонд діє в Україні понад 10 років, його заснував український правозахисник Артем Шамрай спільно з партнером з Німеччини Райнером Ліндреном, що дає можливість фонду отримувати і передавати нужденним якісну гуманітарну допомогу з Європи. У фонду є сайт, де можна зареєструватися і долучитися до команди з допомоги нужденним.

Також можна слідкувати за відеозвітами роботи фонду та за постами з корисними порадами для вимушених переселенців на Facebook-сторінці фонду.

Джерело: УНН
Підписуйтесь на канал новин УНН у Telegram