Українські Національні Новини
інформаційне агентство
Неділя, 26 вересня 2021 08:42
Публікації: Економіка
119310

Україна втрачає мільярди доларів, інвестуючи в енергетику інших країн: заступник Голови Держенергоефективності

Україна втрачає мільярди доларів, інвестуючи в енергетику інших країн: заступник Голови Держенергоефективності

В Уряді все частіше підіймають тему розвитку “зеленої” енергетики в Україні. Нещодавно міністр закордонних справ Дмитро Кулеба запрошував американських інвесторів інвестувати у виробництво водню в Україні й створення інфраструктури для його транспортування до Європи.

КИЇВ. 18 червня. УНН. А найближчими днями у Міністерстві енергетики України відбудеться зустріч з керівництвом італійської газотранспортної компанії Snam для обговорення можливої співпраці в контексті планів по редизайну української газотранспортної системи під водень. Чи зможе Україна задовольняти попит європейського ринку на “зелені” джерела енергії та чому в Україні до цього ставляться скептично? УНН запитав у заступника Голови Держенергоефективності Юрія Шафаренко.

Тема виробництва “зеленого” водню в Україні достатньо нова і дорога. Враховуючи, що дотацій від держави очікувати не варто, чи є реальні перспективи залучити інвесторів?

Це по-перше, необхідно, і абсолютно перспективно. Чому тема “зеленого” водню так активно обговорюється? Водень може приймати участь у балансуванні в енергосистемі України. Сьогодні наша енергосистема є не дуже гнучкою. Понад 50% енергії виробляється з АЕС. Проте атомна енергетика не може забезпечити необхідну маневреність енергосистеми. І за рахунок водню можна здійснювати регулювання: використовувати електроенергію при її надлишку в мережі і, навпаки, віддавати її в мережу тоді, вона не генерується.

Нагадаю, що в Україні з 2019 року активно розвивається відновлювана енергетика, яка потребує балансування, оскільки робота вітрових та сонячних електростанцій залежать від погодних умов. У похмуру погоду сонячні панелі вже не виробляють електричну енергію у повному обсязі і виникає потреба у тому, щоб інше джерело її замістило. І навпаки, при значній активності сонця чи вітру — збільшується енергогенерація і її потрібно кудись подіти. І у вирішенні цього питання можуть допомогти водневі технології.

По-друге, у нас достатній енергетичних потенціал для того, щоб ми могли спокійно забезпечувати свої потреби в енергоспоживанні. Крім того, ми можемо навіть експортувати електричну енергію.

“Зелений” водень ми дійсно можемо транспортувати. Ми маємо широку розгалужену газотранспортну систему, в якій в певній кількості можна використовувати водень. Наразі це питання досліджується.

Тож це перспективний напрям, де ми можемо більше задіяти своїх потужностей, які працюють на виробництво електроенергії.

На практиці, де його можна використовувати, в яких галузях?

Дуже широко. Не тільки в електроенергетиці, а й в опаленні, транспорті. Він екологічний. Сьогодні є автомобілі, які працюють на водні. Коли я брав участь у водневій виставці у Німеччині, то проходив тест-драйв на такому автомобілі. У світі вже є автомобілі на водні, які можуть долати тисячі кілометрів, тобто однієї заправки воднем достатньо для побутового споживача. А відходів з такого палива — всього декілька крапель води.

Звичайно, є виклики з точки зору його транспортування, тому що це паливо вибухонебезпечне. Але технології в цьому напрямку дуже швидко розвиваються. Весь світ рухається в напрямку зменшення та заміщення використання традиційних джерел енергії. Тому Україна не може ігнорувати сучасні способи вироблення електроенергії із “чистих” джерел енергії. За цим майбутнє! А також покращення екології, нові робочі місця, розвиток сталої низьковуглецевої економіки.

Експерти з енергетики, кажуть, що технології для виробництва “зеленого” водню дуже дорогі та складні.

Ця технологія молода, вона тільки набирає обертів в Україні. Навіть в економічно розвинених країнах це все ще на етапі пілотних проєктів.

Важливо, що ЄС і Німеччина визначили Україну як стратегічного партнера саме у виробництві “зеленого” водню. Його додаткова цінність полягає в тому, що він не шкодить навколишньому середовищу. У наших партнерів є можливість фінансувати ці пілотні проекти, технології для них, в перспективі — масштабне пілотне виробництво. Тому для України важливо не втратити цю довіру і показати, що ми зможемо це зробити.

Нагадаю, що в 2020 році ми імпортували традиційні види енергоресурсів — нафтопродуктів, газу, вугілля — на 7,5 млрд доларів. Фактично усі ці гроші ми інвестували в інші країни. А могли б їх залишати в Україні, компенсуючи все власним виробництвом, в т.ч. воднем.

Який поріг заходу інвестицій, яка мінімальна цифра, щоб запустити один пілотний проект?

Відверто скажу, що питання не стільки в інвестиціях, як в законодавчому полі, інвестиційній привабливості. Для інвесторів важливо бути впевненими в своїх інвестиціях і в тому, що вони їх повернуть. Для залучення інвестицій в дану сферу потрібні чіткі та зрозумілі правила гри. Зараз вже прораховується для створення умови на законодавчому рівні та залучення інвестицій. Найкращий приклад — Сінгапур, який створив, в першу чергу, сприятливе інвестиційне поле на законодавчому рівні та успішно дотримувався його виконання.

В кінці минулого року уряд Росії прийняв “водневу стратегію”, згідно з якою РФ в перспективі повинна стати одним зі світових лідерів з виробництва і експорту водню. Чи зможемо ми конкурувати з Росією?

Україна зараз на набагато кращих позиціях. Ми побудували вже 8,500 МВт потужностей, які працюють на відновлюваних джерелах енергії і це фактично ті проєкти, які в перспективі можуть виробляти “зелений” водень. А в Росії, наскільки мені відомо, практично немає відновлювальних джерел енергії — тому що для них це крах їхньої економіки. Оскільки вони живуть на викопних видах палива, й імпортують їх і на цьому живе і тримається вся їхня економіка. Тому розвиток саме цієї галузі може негативно вплинути на їхню економіку. На мою думку, Україна має більше перспектив в цьому напрямі.

Чи є гравці, яким невигідний розвиток зеленої енергетики, як з ними боротися? Також і багато скептиків, мовляв, в нас з енергетикою і так багато проблем, не говорячи про “зелену” енергетику та масштабні проекти, як наприклад, виробництво “зеленого” водню.

У скептиків може бути своя думка. Але я впевнений, що “зелена” енергетика — це реально інвестиційно-приваблива сфера, економічний ефект якої підтверджується нашими європейськими партнерами.

Щодо скептиків. До прикладу, коли тільки з’явилися мобільні телефони, тоді був їх дефіцит, і мало хто вірив, що в найближчому майбутньому ними зможуть користуватися всі. Сьогодні мобільний телефон став необхідною річчю у повсякденному житті практично кожного. Тож коли технологія розвивається, вона стає дешевшою і доступнішою. Головне — вдало налагодити механізм для залучення інвестицій в дану сферу.

Давайте також згадаємо сонячні панелі, які пару років назад коштували дорого і їх мало встановлювали. З часом технології удосконалилися та подешевшали. Якщо у 2014 році на всю країну було лише 10 домогосподарств, які встановили сонячні електростанції на дахах, то на сьогодні їх вже 32 тисячі. Кількість таких родин, які цікавляться відновлюваними джерелами енергії, зростає, оскільки технології стають дешевшими.

Що заважає розвитку “зеленої” енергетики?

Переконаний, що навіть ті, хто досі не вірить у вигоду відновлюваних джерел енергії, переконаються в їхніх перевагах вже в найближчому майбутньому, оскільки ресурс для виробництва “чистої” енергії — сонце, вітер — є безкоштовним та екологічно чистим.

Нагадаю, що ми отримали від Радянського Союзу атомні електростанції, вугільні ТЕС, які вже є неефективні і застарілі. Вугільні станції, наприклад, використовують на 30% більше палива, ніж мали б, та ще й забруднюють навколишнє середовище, що дуже шкодить здоров’ю людей. За 10 років ми не модернізували жодну вугільну станцію, а для цього потрібні мільярди, які можна використати на те, що вже є майбутнім, а сьогодні — це “зелена” енергетика. Тому нашу енергосистему треба реанімувати і розвивати відновлювану енергетику, на яку переходить весь цивілізований світ.

Для успішного розвитку “зеленої” енергетики потрібна синергія зусиль усіх: законодавчої та виконавчої влади, бізнесу, суспільства та ін.

Варто пам’ятати, що “зелена” енергетика — це довгострокова перспектива розвитку як всього світу, так і України. Вже не кажучи про те, що кожен кіловат, вироблений в Україні, заміщує те паливо, яке ми імпортуємо з інших країн. Коли інвестори повернуть свої інвестиції, вартість електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел, буде найдешевшою, оскільки, повторюсь, що головний ресурс — сонце і вітер — безкоштовні.

Що наразі здійснюється для розвитку водневих технологій в Україні?

Чимало роботи вже зроблено. Як тільки минулого року ЄС заявило про амбітні плани розвитку водневої енергетики та визначило Україну пріоритетним партнером, розпочалася робота на всіх рівнях.

За підтримки Міненерго та Держенергоефективності зусиллями експертів Європейської економічної комісії ООН проведено дослідження потенціалу та шляхів розвитку сфери виробництва та використання водню в Україні. У дослідженні визначено конкретні заходи на національному, обласному та муніципальному рівні, окреслено способи та шляхи взаємодії стейкхолдерів цієї сфери. Саме ці заходи та напрями стануть основою для Стратегії розвитку водневої енергетики України до 2050 року.

Результати дослідження підтвердили значний потенціал України у цій сфері, широкі можливості для цього, а також вигоду від інфраструктури, з’єднаної з ЄС.

Також воднева енергетика стала одним з основних напрямів Німецько-українського енергетичного партнерства. Ми бачимо, що бізнес не втрачає часу і вже активно вивчає можливості виробництва водню. Більше того, вже кілька років в Україні активно працює Енергетична асоціація “Українська воднева рада”, яку очолює Олександр Рєпкін і яка докладає чимало зусиль для розвитку цієї галузі та налагодження співпраці з країнами ЄС.

Тож, на мою думку, водневі технології можуть бути одним з елементів, які забезпечать економічне зростання та енергетичну незалежність України.

Джерело: УНН
Підписуйтесь на канал новин УНН у Telegram