КИЇВ. 16 липня. УНН. Український серіал — затребуваний у глядача, але його творці стикаються з цілою низкою проблем: від нестачі кадрів до неможливості продати продукт за реальною вартістю. Про те, чи можливо стати зіркою, не маючи акторської освіти, чому російські актори знімаються в Україні і скільки коштує український серіал, в ексклюзивному інтерв’ю УНН розповіла генпродюсер компанії Mamas Film Алла Липовецька.
— Український серіал — що це?
Нічим не відрізняється від будь-якого іншого серіалу. Те саме, що і будь-який інший серіал у світі. Історії, розказані просто, дохідливо, багатосерійно для того, щоб тим, хто повернувся з роботи додому, було чим розважитися.
— Знову-таки, тим, хто повернувся з роботи додому. Тут у мене є два питання. Перше, ті, хто повернувся з роботи додому, дивляться інформаційні якісь програми. Ті ж ток-шоу. У нас їх, слава Богу, кожен день на каналах можна знайти. Ви з ними конкуруєте?
Ні, Боже збав. Інформаційне мовлення — це святая святих для будь-якого телеканалу, і ми є серйозною підмогою для інформаційного мовлення. Щоб глядач прийшов дивитися інформаційну програму, він повинен додивитися титри нашого серіалу. Тому титри миттєві, щоб перехід був безболісний.
— І швидкий.
І швидкий.
— Щоб не встиг піти.
Так. Титри фінальні скорочуються — безшовне програмування, щоб глядач залишився на ток-шоу або на якусь серйозну програму. Він зазвичай зависає на серіалі.
— Тобто ви розважаєте серіалом, а потім переходите?..
Так. Він стає лояльним глядачем каналу завдяки серіальному мовленню і таким чином формується й інформаційне мовлення з такою досить лояльною аудиторією. Тому канали розподілені по аудиторіях. Дорослі жінки дивляться мелодрами на каналі “Україна”, і потім вони починають дивитися ток-шоу Савіка Шустера. До них підключаються чоловіки, які можливо, якщо у них два телевізори вдома, до цього дивилися ICTV. Ну, якщо у них політично активні діти, то вони прийшли з каналу “Новий”, наприклад, або не прийшли і залишилися там же. В цілому, у кожного каналу йде боротьба за свою аудиторію і під неї формується лояльний контент. Тобто він має свою градацію за “потраплянням” у глядача.
— Ви виробляєте серіали на замовлення телеканалів? Або ви спочатку робите, а потім шукайте покупця?
У 99% все ж на замовлення, тому що час складний і ризикувати без замовлення — це дуже важко фінансово. Хоча такі випадки бувають, але вони, скоріше, рідкість. Інша справа, що ми іноді є ініціаторами цього замовлення. Ми приносимо ідею, заявку, сценарій на канал, і якщо він їм підходить, ми це робимо.
— Під його глядача?
Так. Під його глядача, як відчуваємо ми. Канал може нам давати поради, як далі управлятися зі сценарієм, як його підправити під влучне попадання в аудиторію, але в цілому ось такий простий механізм.
— А російський серіал. Він пішов з екранів українського телебачення, але при цьому він абсолютно доступний в ютюбі, на всіх платформах.
Так. Проблема зараз з цим.
— Як змінилася структура глядача? Він пішов за російським серіалом туди, або все-таки він перейшов до вас?
Так, він до нас повернувся. Тому що наш серіал нічим не відрізняється від російського. Більш того, наш серіал часто в російських джерелах можуть назвати російським. Якщо відкриваєш який-небудь Кинопоиск.
— Ні, як правило, я зустрічала “Україна кома Росія”.
Це старі, коли було фінансування з двох територій, скажімо так. Зараз наші серіали є, природно, в Росії. Ми їх продаємо на всі території і в Росію. Тому, грубо кажучи, російський глядач теж дивиться, точно не розуміючи країну-виробника. А ті, хто вже фанати, то вони в обговореннях в інтернеті кажуть: “Ой, наш улюблений український серіал. Все-таки українці роблять краще”. Ну, або що-небудь таке, якщо читати ці коментарі.
— Колись російські актори досить часто приїжджали і знімалися в ваших серіалах. Це були ті серіали, очевидно, які були на дві країни.
Так. Зараз теж це є.
— Теж є? Теж приїжджають?
Звісно. Теж приїжджають.
— Тобто ті, хто не під санкціями?
Так. Зараз вузьке коло тих, хто приїжджає, але вони приїжджають, тому що це просто кастинг, іноді ми не можемо знайти актора на роль. У нас зараз знімається німецький актор, саме він нам підійшов на одну з головних ролей, але він непогано говорить російською. Ще приклад, зараз ми знімаємо комедію про товстушку. Вона повинна бути і красивою, і приємною, і сорокарічною, і реально товстункою, скажімо так. І всі вітчизняні актриси, як і всі російські актриси, вони фанатично худнуть. І зараз знайти таку фактурну актрису виявилося дуже складно.
— Знайшли?
Так. Ми знайшли в Росії, і вона знімається у нас. У Києві. Ми робимо це на замовлення українського телеканалу.
— Прикольно. А актори, вони стали дорожчі або дешевші в зв’язку з локдауном?
Дуже подорожчали. Вони просто дуже подорожчали.
— Актори подорожчали?
Зараз нарешті професія акторська набула якогось бізнес-сенсу в плані виживання, тому що тривалий час актори жебракували. Їхні заробітки в театрі зовсім скромні, і раніше вони були на другорядних ролях у кіно, тому що вироблявся контент відразу на всі території, головні ролі були віддані російським акторам. Зараз все кардинально змінилося. У нас прекрасні актори. Їх, на жаль, недостатньо при тому обсязі виробництва, який існує, і ті з них, хто давно в професії, стали дуже затребувані. Вони коштують так само, як коштують російські актори — абсолютно в тій же гонорарній категорії. Попит народжує пропозицію. Якщо за актора чотири серіали борються, відповідно це формує гонорар...
— Вони змагаються грошима?
Так. У них з’явився інститут агентів. Усе стало працювати цивілізовано. Є у всіх акторів агенти. Ці агенти борються не тільки за гонорари, а ще за райдер. Наші актори точно так само хочуть окремий грим-вагон, готельне харчування. І багато всього того, що належить пристойній зірці.
— Багато примхливих?
Ні. Небагато примхливих. Вони люди професії. Хороші актори — люди професії.
Хороші актори, вони щоденно знімаються: сьогодні в одному серіалі, потім у другому. Вони іноді відразу в трьох проектах працюють. І оскільки це каторжна праця — 12 годин впахувати на майданчику, то вони не вередують. За великим рахунком, просто хочуть працювати в людських умовах для того, щоб між дублями можна було полежати або почитати і підготуватися до ролі. Або щоб машина з кондиціонером привезла їх на майданчик. Теоретично, якщо хтось говорить, що вони випендрюються, тоді він бреше. Нічого такого смертельного — перепелів, червоної ікри ніхто не просить. Багато з них ЗОЖники, тому вони хочуть яке-небудь веганське харчування або воду якусь хорошу. Ну, тому що вони стали краще жити, краще заробляти, стежити за своїм здоров’ям і тому роблять це, не перериваючись в знімальний період.
— На українські серіали, я розумію, що вплинуло дві речі. Перша — конфлікт з Росією і відхід частини ринку для українського серіалу, і відхід частини акторів. Друге, що мені теж дуже цікаво — це зрозуміти, як коронавірус вплинув на самого глядача і на виробництво. Його стало більше, тому що почали більше дивитися і більше споживати серіалів?
Нічого не змінив коронавірус. Взагалі. Ми не помітили коронавірус у плані виробництва. Каналам потрібен контент — вони замовляють. Коронавірус, не знаю, пришестя варварів або інопланетяни, — у них (каналів — ред.) є програмування, тому їм потрібен контент. Вони замовляють. Коронавірус ускладнив нам виробництво. Це так. Але замовлення, обсяг — нічого не змінилося. Актори працювали нескінченно. Коли були дуже жорсткі обмеження, то на ці нетривалі перерви ми зупинялися, але це реально було дуже коротко. А так ми просто намагалися дотримуватися заходів захисту. Хтось захворів, тому робили аналізи всій групі. Потім цей хтось видужував. Тьху-тьху, у нас все пройшло легко. Є хворі, вони ж видужалі. Серйозно ніхто не постраждав. Все пережили в легкій формі.
— Але більше замовлень в зв’язку саме з тим, що люди стали більше залишатися вдома, дивитися телевізор, дивитися серіали — не стало?
Не стало. Вони точно стільки ж дивляться. Єдине, що перехід в цифрове мовлення наших українських каналів вплинув погано, тому що глядач, який, грубо кажучи, не хотів вникати, як же це все буде працювати, він отримав доступ до супутникового мовлення.
— І загубився...
Дізнався, що насправді російські канали живі-здорові і існують, а крім російських - ще сто тисяч каналів, і почав дивитися все підряд, що йому подобається. І тим самим відбувся невеликий, але відтік глядачів і перехід в світ цифрових можливостей.
— Тобто наші люди — чиновники, які ухвалювали ці рішення, вони розуміли, що вони відпустять глядача у вільне плавання, даючи йому супутник?
Ну, так. Але з іншого боку, індустрії треба виживати. Економіка у нас — не слава Богу. Тому телевізійному ринку теж потрібні вливання. Я не все розумію про мотивацію, технологію. Розумію головне, що було необхідно додаткове фінансування від мобільних операторів — від усіх тих, хто почав в цифровому форматі транслювати українські телеканали, і правда в цьому є, вони стали отримувати віддачу. Але теоретично глядач, який раніше був підключений елементарним чином до невеликого набору телеканалів, отримав величезний вибір.
— І отетерів.
І зрозумів, що світ такий великий і що їх улюблені серіали — від корейських до турецьких, а також російських, - вони живуть ще на багатьох різних телеканальчиках, які йдуть тільки в цифровому мовленні — яке-небудь “КіноТВ”, “ТисячаКіно” або ще що-небудь. Вони навіть не розуміють до кінця походження цих телеканалів.
— Вони дивляться продукт.
Вони просто розуміють, що це серіал, який їм подобається, і все.
— І їх не цікавить, як називається канал. Вони знають, яку кнопочку на якому рядку натиснути.
У тому то й справа. І в зв’язку з усіма подіями у нас зменшився телевізійний рекламний ринок. Відповідно, бюджети дуже скромні і спробувати вирулити в цих бюджетах якісне серіальне виробництво — дуже складно. Тому ми завжди шукаємо додаткове фінансування, припускаємо, куди ми це продамо. Продаємо ми свій контент там, де його купують. Це весь пострадянський простір або який-небудь російськомовний простір, якщо серіал російською мовою, починаючи від якихось провайдерів у Німеччині, які готові, нехай недорого, але купувати.
— А недорого — це скільки за серіал?
Від 50 доларів до 50 тисяч доларів.
— Від 50 доларів за серіал?
За серію. Ринок великий, але пропозицій з великими грошима практично не існує. Ми продаємо наші серіали в Казахстан, Білорусь, Прибалтику, Росію. Тому ми їх бачимо всюди. Це не дуже-то приносить нам супердівіденди, але допомагає виробляти якісно. Тобто нам не вистачає грошей українського ринку для хорошого кастингу, хороших локацій, крутих технічних рішень в постпродакшені. Все це коштує грошей. Воно не стало дешевше в зв’язку з тим, що щось змінилося. А апетити глядацькі виросли — у глядача багато пропозицій. Він може дивитися дуже якісні серіали. Тому ми теж намагаємося не впасти в якості.
— Про економіку. Ти сказала, що роботи стало більше, а грошей менше.
Так. Тому що запит на виробництво всередині країни. Всі українські продакшени вони, в принципі, зараз завантажені роботою. Каналам потрібен контент, але бюджети їх обмежені. І тут вже питання для кожного продакшена вплутуватися — можемо ми за ці гроші знімати чи не можемо. Тому доходи наші глобально не збільшилися. Грубо кажучи, ми раніше виробляли десять годин якогось серіалу на півроку — це 8 −12 серій, а зараз ми виробляємо 60 годин. Ну і ми виросли, змужніли, як продакшен, більше знімальних груп, більше досвіду.
— Тобто в шість разів?
Так, може бути і в шість разів.
— Але прибуток повинен хоча б у чотири вирости.
Ні. Не зріс. Просто раніше вартість однієї години була в чотири рази вище, а зараз ми можемо впахувать з ранку до вечора і отримувати задоволення від процесу. Але процес ми дуже любимо...
— Роботу любите, ймовірно.
Звісно. Взагалі ця індустрія тримається на людях, які можуть працювати безкоштовно. Періодично я так думаю про нашу індустрію, що, якщо нам не платити, то ми все одно будемо працювати.
— Так, але знову-таки, не працюватимуть актори, не працюватимуть декоратори.
Актори теж такі люди, якщо довго немає роботи, то, у мене таке враження, що їх можна вмовити безкоштовно або майже безкоштовно. Це, звичайно, перебільшення і жарт, але теоретично...
— Повертаючись до економіки і до акторів. Ти говориш про те, що акторів хороших мало сьогодні.
Не так. Зараз просто мало акторів. Ось що найсмішніше. Я сподіваюся, що їх з кожним роком ставатиме все більше і більше. Тому що і навчальних закладів стало більше, якихось курсів акторських. Професія стала затребувана, і вона приносить гроші.
— Ось тепер про професії. Ми вже розуміємо, що досить сильно стерті межі між професією і навчанням. Що я маю на увазі? Сьогодні блогерами стають сантехніки, журналістами стають всі, хто не попадя. Я говорю про свою професію. Мені теж це болить. Наскільки багато в акторському середовищі людей без акторської освіти? Без спеціальності? Без класичної освіти?
Їх стає дедалі більше, скажімо так, але якщо дивитися зріз героїв або точніше завдання для головних героїв — не багато ролей, які без спеціальної освіти потягнуть, але на другорядних ролях, на епізодах їх все більше і більше. Якщо чесно, мене це радує.
— Тобто інститут освіти нівелюється. Це самородки? Мені просто цікаво.
Це ті, хто зрозуміли, що це те єдине, що тішить їх в житті і єдине, чим вони хочуть займатися. Цим можна займатися тільки, будучи впевненим, що це призначення твого життя. Тому що дуже довгий час воно не приносить грошей. Тобто актори, які початківці або які без спецосвіти, або навіть випускники Карпенко-Карого, вони якийсь проміжок часу, а багато хто навіть дуже тривалий, перебувають в невеликій акторській завантаженності або на дуже маленьких гонорарах. Цьому є багато причин. Буває, не затребуваний твій типаж. Це теж дуже важливо. Є прекрасні актори, їм 27-28, а головним герої серіалів — 35-40.
— Треба підрости.
Це теж історія для глядача. Глядач — зрілий. Він хоче бачити головного героя серіалу дуже наближеним до себе. Може трохи молодший, але щоб було зрозуміло. І тому є такі вікові періоди у акторів, коли вони незатребувані. Або у актрис буває період: вже не може грати дівчинку, але ще й не грає маму дівчинки і йде теж якийсь період незатребуваності. У них дуже важка професія і це прямо-таки фанати, які люблять те, що роблять і довго чекають свій час і не до кожного цей час приходить.
— Акторські школи, акторські династії вони вмирають в Україні в зв’язку з тим, що піднімається пласт людей, які приходять в професію без освіти?
Я думаю, що ці наші акторські династії або якась класика в освіті, вона вже не так затребувана. Нас, як продакшн, мало цікавить диплом. Ми дивимося фільмографію. Нехай це буде епізод. Ми хотіли б це бачити. Самопроби. Іноді у актора немає фільмографії, але він робить дуже класну пробу.
— Це відеозаявки?
Ні. Ми шукаємо на роль, нам потрібен певний типаж, кастинг-директора нам кажуть: подивіться, ось цього прекрасного дуже недосвідченого молодого актора, і ми даємо сцену з серіалу, сцену з фільму, він надсилає нам відео, в якому він це робить так, як відчуває і буває дуже добре. І у багатьох акторів біографія починається саме так: помітили або просто вдалося.
— А наскільки реально, щоб помітили? Наскільки багато є тих щасливчиків, яких помітили.
Зараз, насправді, дуже гарний час. Тому що з кожним днем все ширший спектр жанрів і, якщо раніше основний жанр — була мелодрама і там, звичайно, дуже обмежена кількість фарб, а також сюжетних ліній, які були затребувані глядачем, то зараз з’явилися детективи, трилери, бойовики, комедії. І для акторів зараз є можливість проявити себе. Тому я думаю, зараз дуже хороший час для акторів.
— Це дуже цікаво. Існує думка, що отримати головну роль, тим більше для жінки, можна через зв’язки з режисером, з кастинг-директором і так далі. Харассмент в акторському середовищі існує?
У нашому продакшені точно немає, чесно. У мене є купа подруг актрис і навіть в наших фільмах я не можу їм дати головну роль, з тих чи інших причин, пов’язаних зі сценарієм, з режисером, з думкою каналу-замовника. Вони, в даний момент, не відповідають цій героїні, наприклад.
— Грубо кажучи, спиш не спиш з режисером, вже не працює?
Сенсу спати немає з режисером і з продюсером взагалі ніякого. Ну якщо тільки по любові. (Сміється) Серйозно. У нас зараз дуже відкритий ринок в частині виробництва серіалів для того, щоб актори показали все, що вони можуть. Їх нам реально не вистачає. Всі ці акторські школи дають нам молодих або дорослих нових людей, яким головну роль не довіриш в силу браку досвіду, а ті, хто досвідчений — вони дуже затребувані, вони просто кошту.ть цілого статку. Але ми розуміємо, що це дуже важливо — потрапити саме в образ, в героя і тоді глядач якщо полюбив, все — ти в шоколаді. Правильно вибрав головного героя, він потрапив в аудиторію
— А наскільки працює система, що якщо ти потрапив, умовно кажучи, на головну роль в серіал, серіал успішний і після цього на тебе посипалися пропозиції?
Так і є. Так воно і відбувається
— Так і працює?
Так. І це страшно, як продюсер кажу. Ти ніби думаєш, що ти відкрив зірку або дав їй нове звучання.
— А її перехопили...
Всі її роздивилися і починається. І ти потім стаєш в загальну чергу.
— А контракт підписувати?
У нас немає такої кабальної системи. У Росії, до речі, багато платформи стали підписувати контракти з топовими акторами.
— Так, але ви ж ризикнули. Ви взяли нікому невідомого.
Так, але тоді за ексклюзив треба платити. Розумієш? Це теж гроші.
— Тобто якщо у вас немає зйомок... Але все одно, “право першої шлюбної ночі” у вас не працює?
Не працює. Актори хочуть тут і зараз заробити і знятися в багатьох проектах: в якихось заради грошей, в якихось заради сценарію або можливості попрацювати з класним режисером.
— Українські серіали і українське кіно. Це дві паралелі, які ніяк не перетинаються, крім як перетіканням акторів?
Ні, перетинаються. Українське кіно роблять ті, хто годину назад робив українські серіали, але завжди мріяв тільки про кіно, але є й ті, хто завжди дивився на серіали з гори вниз, не опускаючись.
— Або поки не опускалися.
Ну, просто серіали не вимагали такого рівня режисури. Кіношники — це окремий світ. Я не все про них знаю, і ми поки не граємо в ігри з пітчингом (усна або візуальна презентація кінопроекту з метою знаходження інвесторів, готових фінансувати цей проект — ред.). Тому що з одного боку у нас немає якогось сценарію, який збере зали для глядачів в країні, а подаватися заради експериментів, а раптом нам дадуть державне фінансування, ми не зважилися поки що. Це наша позиція, нашого продакшена. Якщо у нас буде якась відмінна ідея геніальної комедії, то ми підемо на пітчинг Держкіно і спробуємо.
— Український серіал держава підтримує?
Так. Зараз почали підтримувати. Вони стали давати грошей. Нещодавно відбулося.
— Прямо на конкурсі?
Так, Держкіно тепер частково фінансує і серіали. Це недавня ініціатива і, мабуть, буде далі.
— Скільки в Україні продакшенів? Конкурентів ви точно знаєте.
З тих, кого ми вважаємо великими — штук 5. Є ще купа маленьких, початківців.
— Почекай, штук 5. Якщо вважати, що ви робите в середньому нехай не 60, а 30 серіалів ...
Ні. Це не серіалів. Це годин. Ось зараз у нас у виробництві до Нового року три довгих серіалу — це такі 20 плюс серій, два 8-ми серійних і два — чотирьохсерійного. Чотири серіали.
— Чотири серіали. Тобто якщо брати п’ять сильних продакшнів і вони в середньому роблять по чотири серіали...
Це не так багато
— Хто їх дивиться?
Так в тому і справа. Цього не вистачає. Дивляться з ранку до вечора на всіх п’яти каналах. Але, в тому то і справа, що у нас же і каналів не так багато, які готові замовляти, у яких є гроші.
— Хто найбільше замовляє?
Багато замовляє канал “Україна”.
— Там легше з фінансуванням.
У них просто глядацька лояльність побудована на звичному серіальному контенті і на тлі цього їх великі красиві шоу стали працювати. ICTV багато замовляє, бо у них довгі детективні історії. Вони відразу багатосезонні можуть бути. 1+1 теж замовляє і СТБ. Ось для мене чотири основних замовника. Ми не працюємо, наприклад, з Новим каналом. Це не означає, що ми не хочемо. Нам потрібно дозріти і щось запропонувати їм цікаве.
— А з Інтером?
А Інтер якось вибув з числа гравців.
— Колись у тебе був досвід продюсера Інтера.
Недовго. Так було. Золоті часи.
— Ти не знайшла себе в телебаченні?
У менеджменті телевізійному? Ой, я ж була ще продюсером телеканалу “Україна”, продюсером розважальних проектів телеканалу ICTV. Потім я працювала на СТС в Росії керівником продакшена внутрішнього. У мене було багато спроб заходів у всякі посади менеджером різних телеканалів. Ще ж в Казахстані я рік працювала. Це була структура СТС, і я була генпродюсером в Казахстані каналу, який належить холдингу. Це, звичайно, прекрасно і жахливо. Ні, це було цікаво як досвід і це величезна школа. І я, знаю процес і, як замовник, і як підрядник — з усіх боків. Але це надзвичайно втомливо. Ці наради, борди, звітності, ... Боже, я вивчила стільки непотрібної для мене інформації. Топ-менеджери каналів — це герої, тому що до їх креативної складової, їм треба бути фінансистами, політиками, дипломатами. Це нестерпно важко.
— Серіал легше?
Це цікавіше. Це життя. У цьому є і відчуття свободи. По-перше, я сама вирішую, як вибудувати своє життя, я погоджую її тільки з Мариною Квасової, ми партнери і всередині продакшена можемо прийняти рішення, що це ми хочемо знімати, а це ми не хочемо знімати. Це інший рівень свободи.
— Що сталося з телеканалом Інтер? Він перестав звучати, так. Це була перша кнопка і така хороша, красива перша кнопка.
Якщо чесно, давно вже як би був. Я не все розумію, як і в який момент все зруйнувалося, це була перша кнопка, мені здається, що у них немає достатнього фінансування. Гроші для телебачення — це прямо як вугілля в топку. Якщо не вистачає грошей, дуже складно робити конкурентний телеканал.
— Твоя думка про українські інформаційних телеканал. Ми зараз не будемо оцінювати холдинг, який прибрали, відправивши під санкції, але у нас є Україна 24, телеканал НАШ і ще.
Якщо чесно, я взагалі вже сто років не дивлюся наші інформаційні телеканали. Якось інтернет повністю заповнює всю мою спрагу до інформаційного мовлення. Я розумію, що дуже серйозний гравець Украіна24, судячи по картинці. Тобто я все одно трохи моніторю ринок — картинка, провідні, шоу, про них говорять, їх цитують, і я вірю, що це зроблено дуже якісно. Колись мені подобався 112 бо він був такий дуже технологічний, дуже модний, просунутий. Я бачила, як вибудувана сама технологія і мені це було дуже близько, тому що це таке новаторство було в певний момент і якось більше в інформаційному мовленні якихось сильних гравців, я не знаю.
— Сьогодні є, на мою думку, якась втома глядача від інформаційного контенту. Він втомлюється, хоче подивитися той же серіал, подивитися про полювання, риболовлю бо він не хоче, щоб йому з ранку до вечора розповідали якусь інформацію. Межа сприйняття глядача існує. Якщо брати Украіна24, я як інформаційник можу сказати, так у них добре: немає перегинів, є виважена позиція і мені цікаво їх дивитися в силу своєї професії. А ось наскільки це цікаво глядачеві, мені здається вже втомилися.
Мені здається, що глядач також розділений в інформаційному мовленні. Я, наприклад, дивлюся новини — якщо я дивлюся новини в телевізорі, що буває дуже рідко, то це новини ICTV. Я знаю, що дуже успішні новини, наприклад, на “плюсах”, я чесно навіть не пам’ятаю по цифрам, що там зараз в конкурентній боротьбі, але вони для певного глядацького інтересу. Це не мої новини, а ICTVшние новини — мої. Якщо чесно, мені здається, що глядач наш так заполітизований і так заінформірован, в хорошому сенсі, у нас дуже активний український споживач контенту і у нього стільки всього є поза телевізором, що це набагато цікавіше: всі інформаційні стрічки, будь-які соцмережі. Я по-старому завжди відкриваю “Українську правду” якщо я хочу дізнатися, що було, але вже давно прийшло купа конкурентів більш серйозних, але це знаєш, як...
— Уже звичка
Так. Це як якісь тітки серйозні звикли включати канал і дивитися тільки на цьому каналі свої серіали, так і я — Укрправда, хоча у мене в телеграмі повно всяких.
— Як у всіх споживачів. Алла, яке майбутнє в українського серіалу?
Я вірю, що дуже хороше, але все залежить від економіки країни. Нам дуже потрібний економічний розвиток. Від цього прямо залежить якість серіалів: сценарії, актори, костюми. Все залежить від того, як буде розвиватися економіка в країні.
— Скільки коштує один серіал? Ось беремо вісім серій.
Знаєш, в серіальному виробництві рахують ціну серії. Є просто певні рамки, в яких зараз існує українське виробництво в силу того, що канали-замовники можуть дати тобі саме ці обмеження. До 30 тисяч доларів може коштувати предпраймовий контент, і до 50 — в прайм. Ці гроші, які є реальними. Їх недостатньо, щоб зробити добре
— Значить будемо сподівається, що економіка буде піднімається і Mamas film буде знімати не 60 годин, а 120.
Ну, або там 8, але для Netflix.
— Теж добре.
Ми прагнемо до цього
