Онтопсихолог: путін зробив помилку задовго до вторгнення в Україну

КИЇВ. 25 липня. УНН. Онтопсихологія для України є відносно новим явищем, хоча у світі заговорили про неї ще в середині 20-го століття як про науку, покликану комплексно вивчати психічні прояви людини з урахуванням соціального контексту.

Найбільший внесок у розвиток онтопсихології зробив італійський філософ Антоніо Менегетті, який успішно практикував не один десяток років і допомагав не тільки здоровим людям знайти себе, але й лікував пацієнтів з різними відхиленнями.

Критики онтопсихології вважають її мало не сектою, культом, що об'єднав багатіїв і пропагує аморальну поведінку, подвійні стандарти. Хоча довести, що методи та інструментарій, запропоновані онтопсихологами, не працюють, не привносять у життя людини впевненість та не розвивають інтуїцію, критики не змогли.

Про те, що ж таке онтопсихологія, що таке Онто Ін-се, як розвинена інтуїція допомагає в критичній ситуації і яку помилку зробив путін ще до вторгнення в Україну, УНН поговорив із психологом Ольгою Любченко.

- Коротко визнач, що таке онтопсихологія та проект людини, Онто Ін-се.

Я не даватиму наукові визначення, постараюся пояснити своїми словами. Давай почнемо з того, що таке Онто Ін-се, якщо дуже просто – дух, те що закладено в нас природою. Це те, що відрізняє нас від будь-якої іншої живої істоти. Це абсолютно унікальний код, своєрідна психологічна ДНК. Унікальний набір здібностей, нахилів, талантів, які є лише у цій людині і не повторюються більше в жодній іншій. Ми абсолютно унікальні, ця унікальність якраз і полягає у цьому психологічному початку. Це і є Онто Ін-се.

Онтопсихологія – це та наука, яка допомагає людині усвідомити своє Онто Ін-се, прийти до нього. Усвідомити, що природою закладено в нас, і як це технічно реалізовувати. Що це дає? Людина просто стає щасливою, здоровою, успішною. Вона усвідомлює «осмисленість». Це не онтопсихологічний термін, але він дуже добре підходить для опису – зловити усвідомленість свого існування. Або, як ще модно говорити, «потрапити в потік». Ось я часто питаю у людей «у потоці» – «а в якому?». У чиєму потоці, у якому й куди тебе несе? Спіймати свій природний потік, бути у своєму справжньому потоці. Коли ти в нього потрапляєш, у тебе справді дивним чином налагоджується все. Насамперед – фізичне здоров'я. Потім, звичайно, у тебе починають налагоджуватися соціальні контакти, і все, що пов'язано з тобою особисто. Для простоти, щоб не називати терміни, ми часто говоримо слово проект, але по суті Онто Ін-се – це і є наш індивідуальний проект життя, на психічному рівні закладений у нас.

- Він упродовж життя може змінюватися?

Ні, він не може змінюватися. Але може розширюватися. У нього немає стелі. Коли ти підходиш, здавалося б, до піку реалізації того, що в тебе спочатку було закладено, – хоп, і відбувається розширення. У тебе наче звідти зверху хтось додав, розширив можливості.

Якщо ж ти не реалізовуєш проект, то він на певному етапі починає стискатися, закриватися. Через те, що життя, воно економно-ієрархічне, і якщо ти нічого не робиш для своєї реалізації, тоді те, що тобі дано, поступово всихає, у нерозвиненому стані атрофується всередині тебе.

Якщо людина глобально суперечить собі і не йде шляхом того, що їй дано від природи, ніяк не розвиває те, що було дано спочатку, тоді замість розвитку з нею відбувається зворотна ситуація – воно починає стискатися. Аж до того, що в певний момент проект може повністю закритися, і ми отримуємо біологічного зомбі. Популярна тема з зомбі. Вона чому стала модною у суспільстві? Тому що насправді людей-зомбі є доволі багато. Це люди біологічного циклу, які проживають життя «як навчили», стереотипно, традиційно, відповідно до над-я суспільства… Але вони абсолютно не реалізували свій природний проект. Що виходить? Біологічно вони живуть, біологічний конгломерат, певна машина – існує. А з духовного погляду, психічного погляду, не відбулося втілення проекту. І ми отримуємо біологічного робота, який відповідає всім шаблонам соціуму, але в якому помер духовний, психічний початок.

Онтопсихологія – це те, як бути вірним собі. Не зраджувати себе. Себе справжнього. Ось це найголовніше. Все інше другорядне.

- путін зрадив свій життєвий проект?

Давно.

- Це сталося до війни?

Те, що відбувається зараз, – це наслідок. Не цією війною він зрадив себе. Це вже наслідок. Він себе раніше зрадив, і ми зараз, на жаль, є тими, хто «вигрібає» на собі наслідки цього. Але не тільки ми одні, адже, що буде далі з росією, і ті процеси, які відбуватимуться там, – невідомо хто ще більше «вигрібатиме».

- Тобто країна страждатиме?

Звісно.

- Що відбувається з путіним?

Тут дуже добре допомогла б онтопсихологія. Я ніколи особливо глибинно біографію путіна і всі його дії не вивчала. Не можу сказати, де і в який момент це сталося, бо він мене не цікавив. росія і росія, а в цей нездоровий фанатизм з приводу путіна я ніколи глибоко не вникала. Але можу констатувати певний факт – він двадцять із лишком років при владі. Він чи не найбагатша людина у світі і він помирає від невиліковної хвороби. Що він відчуває всередині? Повне безсилля. Безсилля протистояти реальності життя в ньому самому. Це психосоматика. Людина так занедужує, коли вибори та дії, які він здійснює, йдуть урозріз з його проектом. Він програв себе. Не перед обличчям соціуму, а перед життям. Рак із психологічної точки зору – це те саме, що й банкрутство. Він — вітальний банкрут (від лат. vita - "життя" - ред.). Багатство та владу з собою в могилу не забереш. А от коли втрачаєш контакт зі своїм життєвим початком (Онто Ін-се) – усередині свідомості починається пекло.

путін проживає найжорстокішу фрустрацію від усвідомлення програшу життя, наближення свого кінця. Людина в такому стані безвиході відчуває сильну агресію, спрямовану назовні – усі винні! Він не в змозі визнати свою помилку і щось змінити. Він обрушуватиметься з агресією та звинуваченнями на зовнішній світ. Це психологічна компенсація. Вмираючий, старий, що програв себе перед обличчям життя, з величезною владою і ресурсами в руках - що він робить? Він куражиться, біситься від внутрішнього безсилля та неспроможності, від усвідомлення неминучості свого близького кінця та в тумані агресивності та манії величі, що заполонили його мозок, розв'язує війну в Україні, загрожує всьому світу ядерною кнопкою та влаштовує репресивний «сталінський режим» у власній країні. Це психологічна агонія.

- Він боягуз?

Я його особисто не знаю. Але з того, що я бачу, це людина, яка компенсує за рахунок влади власні внутрішні недоліки. Такі люди не бувають внутрішньо реалізованими та сміливими. Відповідно сказати, що він щаслива, реалізована людина – я не можу. Безумовно, усередині нього патологічні процеси. Чи боягуз він? Швидше за все, так. За типологією негативної чоловічої психології, запропонованої професором Менегетті, він - "великий брат". Такі чоловіки бояться своєї глибокої внутрішньої порожнечі, ховаючи її за соціальною владою. Я ще можу сказати інше. Скоріш за все, він почав боятися. Якщо це не був двійник, а оригінал під час параду (9 травня – ред.) – то справді людина боїться. Зчитувалось, що людина дуже погано почувається. Він хворий, старий. І в нього зник інтерес до життя. Це зчитується. Він говорить потрібне, але внутрішнього інтересу до гри вже немає абсолютно. Вони програють – бо він програв усередині. У нього йде розчарування процесом, який він сам і розпочав, інтерес до цього зник. Та людина, яка говорила під час параду, – боїться.

- Але мені не стикується, що є страх. Адже у нього не стоїть питання, як вийти з цієї ситуації – він продовжує бомбардувати Україну з фанатичною люттю.

Він бомбардуватиме. Адже він великий і страшний. У нього вся стратегія управління росією та світом була з позиції сили завжди. І він завжди демонстрував себе як домінанту. Він завжди намагався себе показати, що він домінанта над росією, і з позиції сили лякав і керував усім світом. Ця людина не здатна визнати помилку. Усередині нього проблема: не здатний визнати помилку, бо визнання того, що він помилився з нападом на Україну, ставить хрест на ньому, як на політику, на лідері, на людині, яка двадцять з лишком років вибудовувала певний образ.

- Він уже поставив цей хрест.

В особі зовнішнього світу він цей хрест поставив, а всередині самої росії цього ще не сталося. За рахунок інформаційної блокади та інформаційної маніпуляції, того, що йде зараз обробка всієї росії… Розумних, думаючих, адекватних, та ще молодь, яка користуються інтернетом, – не більше ніж 30% населення. Вони розуміють, що насправді відбувається. А 70 відсотків – це людська маса, вибачте мені за такий термін, але у них продовжується культ путіна, який створювався тривалий час. Він і грає зараз цю роль переважно перед ними, а не перед іншим світом. Інший світ уже розуміє, що король голий. У світу вже розплющились очі, і страшилка про «великого путіна» розвіялася. Кулька здулася.

Але в росії розуміння ще немає, і він продовжує щоки надувати. А ці 70% - це електорат, це ті, за рахунок кого він існує. І зараз цей театр триває не для зовнішнього світу, а для цих людей… І цим ми разюче відрізняємося, я маю на увазі Україну і росію. В Україні давно немає віри в казку про хорошого царя, а в росії ця казка ніколи не проходила, вона в них була завжди.

- У що віримо ми тут і зараз?

Ми переможемо. Ми віримо у це.

- Розв'язавши війну через своє «Я», путін мотивував це тим, що надто близько підходить НАТО. А Швецію та Фінляндію беруть до Альянсу. Він наблизив до себе НАТО війною.

Так, чого боявся, те й отримав. І це ще не вся матеріалізація його страхів. Коли людина глобально суперечить Життю, його великому задуму, знищуючи народи, в ім'я задоволення своєї патологічної психологічної потреби, руйнується весь його проект, все його «соціальне тіло». І ми з вами це побачимо. Життя завжди відновлює свою рівновагу.

- Він ішов перемогти за три дні – не вийшло. Він поклав своїх людей не відомо за що. Наші вмирають – кожна смерть – це важко, але вони розуміють, за що вони борються – вони вмирають за свою землю.

Вони - герої. Абсолютно всі. Найглибша повага та визнання. Це зовсім інша психологічна позиція.

- Ти змогла б вбити зараз?

Тільки якщо я розумію, що є загроза моєму життю, – я захищатимуся. Я захищатиму своє життя. До мене прийшли і, якщо на мене нападатимуть, – я захищатимуся. Вбиватиму. І так має бути. Це здорова, нормальна психологічна реакція. Це я як професійний психолог говорю.

- Зброя є?

Немає. І не збираюся заводити.

- Чому?

А навіщо? Вбити не обов'язково пістолетом. Можна чимось іншим.

- Тобто банка з огірками, якщо що?

Теж підійде.

- Місяці, пів року. У будь-якому разі війна закінчиться. Україна зацікавлена у швидкій перемозі. Ми переможемо, але залишиться негатив. Як утилізувати негатив та скільки потрібно часу?

Покоління. Зрозумій, ті, хто зараз через це пройшов, і чим жорсткіше вони через це пройшли, тим жорсткішим буде осад – як з нашими дідусями-бабусями та німцями, – все одно всі росіяни будуть ворогами.

- Я говорю про те, що всередині тебе.

Дуже просто. Зосередитись на тому, що зараз потрібно жити. Дивись, були якісь обставини. Не важливо, вони з якоїсь причини сталися. Є момент тут і зараз. Нині мене не обстрілюють? Сонце? Руки, ноги є? Що потрібно робити? Орати! Будувати! Садити! Дітей вирощувати. Народжувати дітей. Жити та зосередитися на житті зараз. Якщо людина зуміє це зробити – вона цей негатив пройде. Припустимо, що це не війна, а землетрус зніс з лиця Землі якусь частину. Згадай Спітак (йдеться про катастрофічний землетрус, що стався 1988 року в вірменському місті Спітак та його околицях, спричинив масштабні руйнування, загибель людей і переселення тих, хто вижив в інші регіони та країни – ред.). Скільки людей загинуло через землетрус? На кого злитися? На життя? Потрібно жити далі. Зосередитись на тому, що я ще можу зробити. Що я повинен зробити? Що я можу робити зараз? Якщо занурюватися в минуле та смакувати – це відхід у психопатологію. Відхід у зруйновану психіку, зруйноване життя – дуже сумні наслідки.

- Людям в еміграції без роботи. Що їм робити?

Дивитися, як у цих умовах людина може максимально себе застосувати, щоб заробляти гроші. Перше – потрібно зосередитися на зароблянні грошей. Бо гроші – це свобода. Це можливість далі розпоряджатися собою.

- Якщо такої можливості немає?

Такого не буває. Це лише свідчить про певну позицію людини – інфантильність. Це означає – я не хочу. Ось це позиція жертви – я жертва, я не маю жодної можливості. Я не хочу нічого робити. Руки, ноги є? Цілий залишився? Я можу зрозуміти, коли це каже людина, яка під бомбардування потрапила. Руки чи ноги відірвало. І вона зараз рухатися не може. Отримала інвалідність, і реально не може. Ось вона не має можливості. А якщо це каже здорова, нормальна людина, яка фізично не постраждала, я як психолог можу сказати тільки одне – це інфантильність. Нехай на мене ображаються, але це правда. Це означає, що людина не хоче піднімати свою попу та йти. Так, ти, може, був великим керівником – але ти зараз на таку посаду не потрапиш. Потрібно упокорити гордість, зняти корону. Таксувати можеш? Піти влаштуватися продавцем можеш? Це — гроші. На їжу вистачить. Почни з цього. Забезпечити собі гроші на виживання. Заробляти треба хоча б стільки, щоб прогодувати себе та свою сім'ю. І все одно, чим ти зараз зароблятимеш. Заробляй у той спосіб, яким можеш. А потім починай озиратися у різні боки. Ти можеш більше заробляти? У тебе виходить? Добре! Ти знаєш мови? Ні? Значить давай швидко вчи мову. Потрібно спочатку жити, а потім жити добре. Ось ми починаємо з того, що спочатку живемо, а потім робимо все, щоб забезпечити собі це "добре". От і все.

- Бізнес-лідери, у яких компанії втратили значні обороти. Хтось поїхав, хтось лишився. Хто не має персоналу, хтось зарплату виплатити не може. Що робити?

Не в плані менеджменту, а психологічно перше: пам'ятати - це тимчасова ситуація! Наступне – постаратися за найкоротший час психологічно прийняти ті втрати, які є. Цьому може допомогти прийом, який пропонує класична психологія, - скласти три списки. Один список - перелік того, що пішло безповоротно і ніколи не повернеться. Наприклад, якісь співробітники, які у вас були, поїхали за кордон і ніколи більше не повернуться. У мене є хобі, такий міні-бізнес, який з'явився з моєї любові до шиття, підбору тканин – це ательє індивідуального пошиття. Ми дуже довго підбирали туди людей, які вміють творити чудеса. Майстер індивідуального пошиття це не масовик, це люди з дуже вузькими спеціальними навичками. На вагу золота. І зараз ці люди поїхали і ніколи не повернуться до України. І вони за кордоном затребувані, вони миттєво опинилися при роботі. І я розумію, ці майстри ніколи не повернуться. Ось це список того, що пішло безповоротно. Щось чи хтось ніколи не повернеться – усе, прийняти цей факт.

А другий список – що залишилося, що є, які ресурси, чим можу розпоряджатися зараз. Що можу робити в цих умовах та обставинах. Просто перелік можливостей, що залишилися.

Третій - це те, що пішло тимчасово, але повернеться, і план дій. Наприклад, можливість літати. Зараз для того, щоб виїхати у відрядження до Європи, треба їхати до Львова, зі Львова їхати через кордон, невідомо, скільки простоявши на митниці, до Варшави. З Варшави кудись летіти. Іншого способу немає. Це незручно та дуже затратно за часом. Але я розумію, що це скінчиться. І знову почнуть літати літаки. І літаки повернутися до мене. І задоволення просто доїхати до Борисполя, година їзди, і летіти прямо - я розумію, що цей кайф все одно до мене повернеться. Ось скласти список того, що налагодиться після війни. Повернуться спеціалісти, відновиться попит на продукцію, відкриються нові ринки.

Що потрібно зробити психологічно? На чому зосередиться? На третьому – тепер із ситуації вичавити максимум і робити те, що має, АЛЕ внутрішньо націлюватися на розвиток, на становлення, на зростання. І вибудовувати цю стратегію через управлінські рішення.

І головне: просто пам'ятати про те, що Лідер - найвища цінність бізнесу (його мізки, здібності, знання, бачення...), і він сам повинен подбати про себе, про свій психологічний стан, про свою ресурсність. Лідер повинен зберегти себе! Якщо йому вдасться це зробити – він зможе вирішити поставлені перед ним завдання і зберегти бізнес, або створити новий, давши робочі місця і можливість заробітку багатьом.

- Тут і зараз – це тимчасово.

Так, у мене пішли якісь активи, люди, я не маю цього ресурсу зараз, яким я можу розпоряджатися… Що в мене залишилося? Чим я можу зараз розпоряджатися? Ми спираємося на це і розуміємо, що обмеження, які у мене виникли – вони є тимчасовими.

Я знаю багато компаній, де керівники виїхали, та й компаній як таких немає. Вони зарплати не платять, до того ж, невідомо, чи зможуть повернуться – з огляду на обставини, бо виїжджали не зовсім легально. А є хлопці, які лишилися тут, зберегли команду, чесно сказали: «Перші два місяці ми зарплату платимо – а далі грошей немає. Давайте думати разом, як можна заробляти». Що вони тільки не пробували, але вони знайшли інші теми для заробітку, зберегли кістяк команди. Так, заробіток не той, що був раніше – менший, але вистачає, щоб виплачувати зарплати, щоб ніхто не голодував. Гроші є на те, щоби нормально вижити. І не сидять, лапу не смокчуть. Це особливість підприємницького розуму. Підприємець, він робить, він не сидить, не скаржиться і не чекає, він діє. Унікальність людей-керівників - справжніх лідерів - у тому, що, опинившись у кризовій ситуації, вони дуже швидко перемикаються. Вони дуже швидко шукають способів, як вижити, як далі щось робити. І цілком можливо, що виникне ідея нового бізнесу. І після війни вони займатимуться не тим, чим займалися, а новим, що вони зараз знайдуть. У мене є хлопці, які мене просто підкорили під час війни, – вони за три тижні повністю свій бізнес перевели до Львова. У них велика компанія, і вони ні на хвилину не перервали надання послуг, а це кол-центри, які супроводжують великі бізнеси та держструктури. І вони евакуювали людей із Харкова, з Києва, перевозили людей масами до Львова, продовжуючи працювати. Поки одне місто евакуюється – інше бере на себе навантаження. Я знаю господаря цієї фірми, йому було все одно - бомбардування чи не бомбардування, - він сам особисто їхав до Харкова, саджав, взявши за комір, цих людей в автобуси і віз до Львова. А вони їхати не хотіли, відмовлялися, спускалися у навушниках у підвал та продовжували працювати.

Ось підприємницький підхід, швидкість реакції на кризову ситуацію. І ще важливо, як комунікувати з людьми. Не можна ховатися, а треба чесно говорити, яка ситуація, і як ми можемо з нею впоратися. І чим щиріша ця комунікація – тим люди краще сприймають. Тому лідеру у цій ситуації треба ворушитися. Я щодо цього погана людина, я нікого не шкодую.

- Онтопсихології можна навчитися? Клінічну онтопсихологію почитати?

Заради Бога, тільки не починайте з неї. Не починайте з цієї книжки (сміється). Почніть із «Психології лідера» або «Проект Людина», молоді – з «Мудрець та мистецтво життя».

У мене була схожа ситуація, бо перша книга, яку прочитала, була клінічна психологія. І я не можу сказати, що вона позитивно вплинула на мене. Бо не з цієї книжки треба починати. Вона професійна, вузькоспрямована, для патології. Ви ж здорові. Давайте зі здоров'я починати. Читати книги завжди позитивно, читати книги професора (Менегетті – ред.) рекомендую подвійно. Результат буде. Можна читати книги, можна слухати лекції онлайн, усе можна. Якщо людина хоче – працюватиме все. Але. Прозвучало питання, чи можна навчитися? Я вважаю, що потрібно. Чому? Онтопсихологія дає мислення, а ось змінити мислення через прочитання книги – не вийде. Потрібна системна робота зі своєю психологією. У нас є такий продукт, як школа онтопсихології, у якій перший рік навчання триває з жовтня до червня. І що відбувається? Коли ти регулярно підживлюєш себе щоразу новою інформацією, яка витікає одна з одної, йде поглиблення. У тебе відбувається психологічний тренінг, який ти сам собі забезпечуєш. І ось тоді, дійсно, у людини змінюється кут зору на певні ситуації, у які вона потрапляє. І ти вчишся користуватися інструментами, а якщо паралельно ще книги читаєш… Взагалі по-іншому мислиш, по-іншому розуміння та сприйняття книжок відбувається.

Чого я хочу досягти, працюючи з людьми? Я завжди говорю, що до мене можна ходити на консультації. Я рада будь-якій людині, допоможу побачити і розібратися з проблемою, з якою людина звернулася. Але я не можу під час консультації навчити людину, як взяти та змінити своє життя. Мені для цього потрібно інструментарій їй у руки вкласти, а це дає школа.

- Онтопсихологія дає можливість змінити життя на краще?

Я більше ніж 20 років в онтопсихології і цим займаюся. До онтопсихології я перепробувала купу всього і маю класичну психологічну освіту. Я дуже непогано знаю інші психологічні інструменти, зокрема психоаналіз та гештальт-терапію. Якщо порівнювати за результативністю – онтопсихологія результативніша, ніж інші техніки, які пропонує психологія взагалі.

- Жодна з психологічних практик не передбачає такого обсягу роботи над собою.

А як можна по-іншому себе змінити? Я колишня спортсменка, займалася бігом. І, як людина, яка займалася спортом професійно, зараз я лише підтримую себе у певній формі. Але я знаю, скільки потрібно докладати зусиль і як потрібно тренуватися, щоб давати певний результат. Мене завжди дивує, коли люди приходять і кажуть: «Дайте нам чарівну пігулку. Я хочу прочитати одну книжку або послухати один семінар і щоб у мене все в житті змінилося». Це рівносильно тому, щоб за один урок навчитися стрибати з жердиною, як Бубка. «Покажіть мені як користуватися жердиною – я піду і буду стрибати як він» - не будеш! Тому що тренуватися треба. І я людям чесно говорю, що можу ситуативно допомогти через консультацію одну-три-п'ять. Розібрати вашу ситуацію та допомогти ситуацію пройти. Але система мислення людини залишається колишньою, і, швидше за все, людина схильна, на жаль, наступати на ті самі улюблені граблі. Тому що вона не змінилася усередині. Чудес не буває. Треба тренуватися, як спортсмен. Але якщо ти лежиш на дивані, дивишся телевізор і мрієш, що зміниться твоє життя, – воно не зміниться. Треба з дивана підвестися і почати щось робити. Тренуватися.

Онтопсихологія дає інструментарій, що психологічно потрібно робити і як. Онтопсихологія дає критерії в руки людині. Тобі не потрібно все життя ходити до психоаналітика та сидіти в залежності від психолога. Не рибку дає, а вудку. Онтопсихологія – приходиш і навчаєшся у школі. Я не обіцяю, що за рік це вийде – потрібно щонайменше три роки, щоб навчитися користуватися цим інструментарієм. І ми даємо такі програми. Але що відбувається? Людина зіскакує з цього гачка, залежно від психолога. Чому? Тому що ми даємо самій людині інструмент, як користуватися своїм Онто Ін-се, своїм природним проектом. Як із ним збігатися. Які інструменти допомагають зрозуміти, де моє, де чуже. І все. І людина йде далі сама по життю. Їй не потрібні постійні консультації із психоаналітиком. Я вважаю, що ця унікальна особливість онтопсихології дуже сильно відрізняє її від решти. Моя функція як психотерапевта закінчується рівно в той момент, коли я бачу, що людина вловила. У неї пішло. Вона почала користуватися інструментом, сама увійшла у контакт з Онто Ін-се. Він почав користуватися снами, у нього почала працювати інтуїція та пішло-поїхало. Очі заблищали, усвідомленість з'явилася. Якісь негаразди у житті розсмокталися, налагодилися. Бізнес пішов. Людина налагодила своє життя. Усе, я більше не потрібна. І це найщасливіший момент для мене.

- Після 24 лютого ти опинилася відрізаною від світу, на окупованій території, та пробула там близько 16 днів.
Зіткнулася з різними реакціями людей на воєнні дії. Тваринний страх – чи можна ним управляти? Я маю на увазі, коли на тебе накочує – чи може людина керувати своїм станом?

Можна керувати своїм станом. Для цього потрібно максимально зосередитись на фізичних відчуттях. Зафіксувати себе. Починаєш відчувати це, починає підкочувати страх, що накриває, як хвилею. Що працює? По-перше, візьміть стисніть кулак, щоб нігті впилися до крові. Щоб боляче стало. І тисніть. Нехай кров піде. Нічого страшного. Фізично переключитися, переключити свідомість – працює біль. Тобто переключити свідомість на це відчуття. І ви починаєте контролювати своє тіло через відчуття. І ось через фіксування уваги на тілесних відчуттях ти гасиш страх, що вмикається в голові. Це працює.

- А чи працює логіка?

Не працює. Логіка зараз вирубується. Страх та логіка – йдуть через один канал. Це канал відхилення монітора. Тобі потрібно цей канал вирубати, потрібно перейти на більш глибинний канал. Це тілесне відчуття зосередитися на цьому. Допомагають, якщо хтось вміє ними користуватися, дихальні практики. Якщо не вмієш ними користуватися – у цей момент не допоможе. Якщо колись навчився, і воно тобі допомагає – працюватиме. Допомагає алкоголь у малих дозах. Підкреслю (!) - у малих дозах. У великих дозах накриває ще більше паніка. А в малих він розслаблює, відпускає. І обов'язково – фізична робота. Переключити свідомість на фізичну роботу.

- Страх сковує, і люди сидять нерухомо.

Це помилка. Потрібно змусити себе рухатися.

- Тобто фізична праця, перемикання, фізичний біль.

Так. Ще бажано, щоб дія, яку ми робимо, була спрямована на впорядкування простору навколо тебе. Це дуже добре допомагає. Починаємо прибирати, мити підлогу, наводити лад, вимивати посуд, прибирати територію. Тобто фізична праця, яка допомагає естетику навколо тебе створити. Наприклад, у підвалі сидиш, а там банки з консервацією стоять – розстав їх красиво, розсортуй. Організуй місце для себе. Зроби так, щоб тобі в цьому підвалі було комфортніше, розчисти.

- Досвід Харкова: їх бомбардують - вони квіти садять.

Є головне правило в таких умовах - є момент "тут і зараз", і треба зараз жити! Не знаю, що буде завтра. І невідомо, завтра буде чи ні. Нині треба жити. Є зараз день – я зараз маю приготувати їсти. Ось зараз я мушу почуватися добре.

- Мушу чи хочу?

Повинна. Може, й не хочу. Є така типологія психіки – люди, які можуть впадати у депресію, ступор чи ще щось. Ні, тут треба зрозуміти, що є сьогодні – ми живемо сьогодні. І цей день потрібно прожити повноцінно та цікаво. І все.

Ще один важливий момент. Другий момент, окрім того, що потрібно робити щось корисне для себе і оточувати простір. Це чіткий графік. Він у нас, коли ми перебували в ізоляції, спонтанно склався, але дуже сильно допомагав. Ритм існування має бути, графік – це стабілізує психіку.

- Я знаю, що ви виходили через лінію фронту, я знаю, що вам довелося поспілкуватися з кадирівцями. Розкажи про цю ситуацію.

Перший блокпост, і на ньому нас зустріли кадировці. Я, як психолог, не побачила агресії, спрямованої саме на нас. Вони загалом своєю поведінкою залякують, спілкуються у своїй грубій манері, і коли бачать жінку – ти для нього не людина. «Чьо ти сюди їдеш? Встала. Вийшла. Відчинила багажник. Показала багажник. Показала, що у сумці. Не їдь до Києва, до Києва не треба їхати. Ти там гарматне м'ясо. Їдь у росію. Все. Ви їдете до росії». І на кожному блокпості нам пропонували їхати в росію, чи білорусь. Усі це казали. Але при цьому чітко зчитується, що вони кажуть завчені слова.

Особисто до мене якоїсь агресії немає. І якщо ти зовні виявляєш якусь покірність і розмовляєш із ними з позиції знизу, вони психологічно заспокоюються. Він отримує ось це задоволення, сатисфакцію, і він тебе спокійно пропускає.

Потрібно правильно поводитися з ними. Якщо стаєш у позицію агресії або намагаєшся показати їм силу – вони теж починають проявляти агресію. Завдання яке? Завдання у цій ситуації вижити. І вирішити свою проблему. Так не треба лізти на рожен. Не треба доводити, що вони виродки, а ми круті. Вони застосують силу, і ти проти цієї сили нічого не зробиш. Потрібно грати у покірність. І ми через них пройшли. Далі, здається, штуки чотири блокпости ми проходили російських. Там стояли хлопчаки російські, взагалі інше ставлення. Вони нейтральні. Вони ставили ті ж питання і так само нам пропонували їхати на росію. Але вже не було цього психологічного насильства та провокацій на агресію, яка йде від кадирівців. Цілком спокійно далі пропускали.

Другого дня слідом за нами уся наша спільнота котеджна поїхала. І поїхав чи не цілий автобус переходити ці блокпости, виходити із цієї окупації. Усіх зупинили та обшукували до останнього. У всіх відібрали телефони, планшети, у кого яка була техніка. У кого знаходили гроші, золото – позабирали кадирівці.

Я потім зідзвонювалася з хлопцями, ми ж там усі перезнайомилися, і питала, як вони проходили. Хтось із чоловіків почав обурюватися, вступив у суперечку з одним із кадирівців, і всіх почали оглядати та відбирати знайдене.

З ними також потрібно вміти правильно спілкуватися. Вони більше залякують своєю агресивною бравадою. А тут ще такий момент психологічний, треба розуміти, що найчастіше ці люди всередині боягузи. Чим більше зовні агресії проявляється, тим менша і тим боягузливіша людина всередині. І він за допомогою зброї та прояву зовнішньої агресії компенсує страх усередині. Йому треба навпаки дати відчути, що він великий і показати йому повагу. Якщо ти зовні це зробив – вони тебе не чіпатимуть. Але якщо ти у відповідь починаєш їм показувати, що ти великий, то він почне компенсуватися і спеціально доводити тобі і собі, що ти нікчема.

- Кадирівців називають воїнами Тік-Ток військ.

Погоджуся. Більше зовні, ніж у реальності.

- Чим була корисна ця окупація?

Я зрозуміла, що не потрібна така кількість речей, як завжди. Зараз упіймала себе на думці, що три спортивні костюми, кілька футболок і достатньо. Відійшла гонитва за якимись зовнішніми ефектами. Не потрібно.

Змінилося ставлення до грошей. Тому що заробіток під час війни, він «схлопнувся». У моєму бізнесі так точно. Окрім того, я для всіх клієнтів опустила ціни, розуміючи фінансове становище цих людей. І ти починаєш до цих грошей, які ти заробляєш, ставитися з більшою повагою, ніж раніше. Зараз у мене потреба і в брендах, і в кількості речей відпала. Це все так другорядно. Цінність життя на першому плані.

Була цікава жінка, з якою ми спілкувалися під час окупації. У них будинок був недалеко у селищі. Вони час від часу до нас приходили. У неї, крім Ясногородки, був ще будинок десь поруч. І цей будинок розбомбили. Вона приходить, я дивлюся, а в неї крововилив в одне око пішов. І вона мені розповідає, що в неї знищили будинок, вона всю ніч не спала, довела себе переживаннями до того, що відчуває - ось-ось буде інсульт. Каже: «І раптом я розумію – зараз мене не буде. Хоча мене не розбомбили. А в мене двоє маленьких дітей. І в цей момент до мене дійшло, що Бог із ним, з цим будинком, я - жива, і що ось зараз можна жити. Вранці вийшла на вулицю - повітря весняне, морозне таке, смачне, птахи співають. Я дітей своїх за комір витягла надвір, кажу «послухайте, як це класно, коли птахи співають, завтра цього може не бути».

Для мене зараз матеріальне – важливо, як будь-якій людині, але набагато менше, і відійшло на якийсь двадцять п'ятий план, порівняно з тим, наскільки важливо, що ми живі! Потрібно навчитися радіти цьому факту зараз. Ніколи потім, ні завтра, ні післязавтра. А ось момент того, що ти живеш. Як це чудово.

- Ті люди, які втратили матеріальне, вони мають відпустити, забути та йти далі?

Якщо ми живі – ми далі зможемо це створити, заробити та навіть краще.

- Як правильно відпустити образу, агресію на тих, хто розбив твій дім?

Не треба її відпускати. Адже вони це зробили. Розумієте, я не прихильник всепрощення. Тебе вдарили по одній щоці – підстав другу? Ні. Ми маємо право злитися. Не ми нападали – до нас прийшли. Ми маємо право на злість та образу. Тому що в тебе відбирають те, на що, власне кажучи, ти пів життя працював, і тобі це дорого. Потрібно зрозуміти, що нормально - злитися, і не потрібно це блокувати. Це нормальний стан.

Питання в тому, що психіка по-іншому працює - тут потрібно постаратися цей період відчаю від втрати мінімізувати в собі - укоротити його. І прийняти факт втрати. Щось пішло, і цього немає безповоротно. І, можливо, це найдорожчі речі, які були в житті у людей: будинок, квартира, машина. Але ми зараз говоримо про матеріальні речі. Не про те, що люди в когось загинули. Тільки про матеріальне. Хоча техніка, про яку я говорю, і в другому випадку працює. Механізм той самий. Прийняти цей факт. Так, прийняти. Цього більше немає. Є інше – я живий. Руки, ноги цілі. Я живий, дихаю, раз у мене є життя – я на щось здатний. І, можливо, здатний на більше, ніж було до цього.

Життя часто щось забирає, щоб нас струсити, для того, щоб нас витягти з якогось болота. Пендель потрібен. Ми ж птахи горді - доки не пнеш, ми не полетимо. Я говорю, хлопці, розумію, що це дуже боляче, і це складно. Але давайте подивимося на цю ситуацію з погляду чарівного пенделя від життя. Можливо, зараз це для того, щоб ви переглянули, на що ви здатні, й активізували ці свої здібності всередині?

Я нещодавно почула фразу: «Хто сильно чіплявся за матеріальне, той матеріально втратив». Це не моя фраза. Якщо людина зараз сильно переживає з приводу того матеріального, що вона втратила, – вона не чесна з собою до кінця. Життя і те, що ми з себе уявляємо, – дорожче за гроші. І мені ізоляція саме це принесла, нагадала. Адже я теж запитувала себе – для чого мені ця ситуація була дана? Почну з того, що весь час, поки ми там були, у мене було відчуття того, що ми в повній безпеці. Я була впевнена у цьому. І в онтопсихології один із інструментів – робота зі снами. І тепер уяви, ми в ізоляції, без електрики, у холоді, навколо бомбардування, дівчатка панікують. Жах. А мені сниться, що я ходжу зеленим лугом, зарослим полуницею. Збираю полуницю, їм цю полуницю. Сюр, але психіка весь час показувала, мало того, що безпечно, ще й корисно тобі. І ось коли я сама себе питала, а в чому користь для мене? Я можу чесно зізнатися, теж загралася у матеріальне.

Знаєш, що сталося? Велика концентрація у собі. Я не хочу розмінюватися на те, що не моє. На чужі проекти, на непотрібні стосунки. Я почала більшою мірою цінувати своє життя і більше сконцентрувалася на своєму проекті життя. Я хочу займатися тим, що моє, і не займатися тим, що зі мною не збігається, і витрачатися на якісь речі, з погляду суспільної моралі, корисні, але абсолютно невластиві мені. Я вважаю, що це найбільша цінність, яку мені дала ця ізоляція.