Українські Національні Новини
інформаційне агентство
Дякуємо лікарям, які рятують країну!
Четвер, 02 квітня 2020 18:35
Публікації: Політика
22005

У 90-х "доктор Пі" мав напружені стосунки із законом через педофілію - С.Глузман

У 90-х "доктор Пі" мав напружені стосунки із законом через педофілію - С.Глузман

Колись у давні радянські часи мені здавалося: проблеми суспільної охорони здоров'я в СРСР - очевидний результат відсутності дискусії, іншими словами, відсутності свободи слова. А проблеми в радянській медицині були, серйозні і глибокі. Але ... про них не писали, вголос не говорили, як і про багато що інше, від стихійних катастроф до катастроф рукотворних. Зараз говорити і писати стало можливим. На жаль, стало можливим безкарно і багатослівно брехати, чим і користуються постійно наші співгромадяни, що професійно займаються політикою. І, на жаль, журналістикою. Говорити вголос можна на будь-які теми. Але дуже важко бути почутим. Цей мій текст - ще одна ілюстрація до свободи слова в Україні. І, впевнений, ще одна ілюстрація до невиліковної глухоти влади.

Авантюристи, пройдисвіти, шарлатани, шахраї і т. д. живуть і "працюють" у будь-якій країні. Незалежно від політичного режиму, клімату і особливостей національної кухні. Були вони і в СРСР. Деякі досить успішно зробили кар'єру і були поховані з пошаною і обіцянками вічної пам'яті, деякі згнили в тюрмах і таборах, ставши частиною того самого табірного пилу. Деякі, їх чимало, молодші, зуміли швидко змінити формальні ідеологічні орієнтири, встали у перший ряд патріотично налаштованої інтелігенції, швидко освоїли українську мову, що була у зневазі, та заснували безліч наукових академій, елітних клубів та орденсько-медально-преміальних формацій. Добре живуть, добре харчуються, пересуваються в надзвичайно хороших автомобілях і з нами, українським народом в метро, тролейбусах і міських туалетах воліють не спілкуватися.

Андрій Слюсарчук хотів бути з ними. Одним з них. Життя ординарного українського громадянина, який важко і невпевнено заробляє на хліб, його не влаштовувало. Але він зробив стратегічну помилку у виборі кар'єрного шляху. Якщо би він зупинився на спеціальностях (з тим же фальшивим дипломом, зрозуміло) психіатрія, гігієна чи організація охорони здоров'я, був би він вже дійсним членом Академії медичних наук, очолював галузевий НДІ і давав би поради Прем'єр-міністру і Президенту. Вибрав інше, більш конкретне, де неука і пройдисвіта видно здалеку: нейрохірургію. А тут ще й шахова геніальність, і входження в образ громадського авторитету (діалоги з "видатним журналістом" на популярному радіоканалі) ... занадто "виліз", привернув увагу. Ось мотузоча і обірвалася.

Хочу бути чесним до кінця. У середовищі нейрохірургів, дипломованих, справжніх, також зустрічаються шахраї і кепські фахівці. Але - ці захищені справжніми дипломами і всілякими сертифікатами. Вони також обіцяють ефективне лікування станів і захворювань нейрохірургічними методами, невідомими сучасній цивілізованій науці (наша АМН до неї, на жаль, не належить). Такі ж новатори успішно (щодо особистого збагачення) працюють і в інших галузях української медичної практики. Ймовірно, тому всі наші президенти і їх рать розумно воліють лікуватися в інших країнах. Краще знаю ситуацію у своїй спеціальності. Важка ситуація, скажу прямо. Сумна. Важко пробитися талановитій молоді крізь щільний стрій професорів, які добре знають правила ВАКу, але не бажають і не вміють бути кваліфікованими лікарями.

Повертаюся до Слюсарчука. Він зумів стати легальним доктором медичних наук завдяки фону - достатку псевдовчених в країні. Сотень, тисяч псевдовчених, псевдолікарів, за своїми професійними знаннями близьких до Слюсарчука, який ніколи і ніде не вивчав медичну теорію і практику. Дуже добре поінформовані джерела з Генеральної прокуратури стверджують, що в недалеких дев'яностих уже "доктор", але ще не "професор" Слюсарчук мав напружені стосунки із законом. Зовсім не через незаконну медичну практику, а через ... педофілію. Але справа Слюсарчука у правоохоронній системі розсипалася, допомогли місцеві (львівські), "номенклатурні товариші".

Потім "великий комбінатор" сучасності прибув до Києва. Залишивши в західних українських землях кілька трупів тих пацієнтів, які довірилися йому як "видатному нейрохірургу". До речі, десь 6-7 років тому львівські колеги (в т.ч. нейрохірурги), розповідали мені про якогось підозрілого типа, який явно не знає азів професії, але за дзвінками з облздраву його допускають до операційного столу. А в Києві псевдопрофесор розцвів буйним кольором. За особистою вказівкою Президента Ющенка його готували в директорство "Інституту мозку", що викликало бурхливу дискусію в середовищі фахівців. На жаль, ця дискусія не зацікавила тоді журналістів. Патріотично налаштована перша леді країни також взяла участь у лобіюванні майбутнього директора "Інституту мозку". Тоді ж виникли конфлікти й іншого роду: висхідна зірка спробувала зайняти місце завідувача кафедрою нейрохірургії. "Інститут раку", "Інститут мозку", "Лікарня майбутнього" ... все це, як і багато іншого, залишилося нереалізованим у Віктора Андрійовича, який сьогодні безсоромно прагне до членства в українському парламенті. Все це залишиться в історії нашої країни і багато пояснить майбутнім поколінням українців.

Основним біографом пана Слюсарчука є його слідчий. Я зовсім не претендую на цю роль. Моя задача набагато скромніше, простіше. Я хочу собі і українському суспільству поставити вголос наступні питання. На які хочу від держави отримати зрозумілі відповіді.

1. Чи можемо ми (тобто українське суспільство) бути впевненими в тому,
    що львівські правоохоронці і судді об'єктивно і в повному обсязі
    розглянуть і оцінять "поведінку з відхиленнями" пана
    Слюсарчука?

2. Чи можемо ми сподіватися, що Генеральна прокуратура України
    не дозволить "розсипати" кримінальну справу пана Слюсарчука як безформний архівний пил?

3. Чи буде готовий суд (львівський чи інший) відповідно до
    вимог закону виявити і назвати чинники, організації та
    конкретні імена, що дозволили звичайному громадянину
    протягом ряду років безкарно здійснювати численні
    правопорушення, що кримінально караються?

4. Чи буде рішення суду містити оцінки того самого "фону", що
    дозволив шарлатану безперешкодно продовжувати свою
    протизаконну діяльність? Іншими словами, чи буде судом
     винесено окрему ухвалу з приводу причин і умов, що
     сприяли вчиненню злочину?

5. Чи зробить держава серйозні висновки зі "справи Слюсарчука",
     чи вистачить у її керівництва політичної волі ліквідувати
     адміністративні, кадрові та інші причини масового обману
     населення країни шарлатанами і чарівниками з дипломами наскрізь
     корумпованого радянського ВАКу?

Усього лише п'ять питань. Дуже простих і конкретних.

Джерело: УНН
Підписуйтесь на паблік-чат УНН у Viber та канал новин у Telegram