Українські Національні Новини
інформаційне агентство
Ми знаємо все і навіть більше
Публікації: Культура
65490

Чемпіони з підворіття, або "Бекстріт Бойз" повертаються

Чемпіони з підворіття, або "Бекстріт Бойз" повертаються

Пам'ятайте американську поп-групу "Backstreet Boys"? Хвиля популярності накрила солодкоголосих хлопчиків в середині 90-х, коли дівчатка, так і не пізнавши принад радянського дитинства, зробили сором'язливий крок у пост-союзне отроцтво. Під зворушливі пісні на касетних магнітофонах дівчата пізнавали любов та інші радощі життя. І ось через 20 років "хлопчики з підворіття" повертаються. Тільки дещо в іншій іпостасі.

Отже, в щоденних суперечках про статус російської мови і в парламентському місиві, що стало вже таким звичним, з'явився хоч крихітний, але все-таки привід для радості: українське кіно поступово набирає обертів. Після тріумфу "Щастя" Сергія Лозниці на всіляких кінофестивалях у 2010 році, молоді і не дуже українські режисери почали відкушувати дрібні шматочки від солодкого пирога кінопростору. Яскравим прикладом можуть стати короткометражки, що увійшли в кіноальманах "Закохані у Київ", новорічна комедія "Хто кому хто", яка, до речі, так і не вийшла на великі екрани, "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" Михайла Іллєнка, скандально відома стрічка "Матч" спільного виробництва з Росією, перший український фільм жахів у форматі 3D "Синевір", який планується випустити в широкий прокат вже цього літа, а також фільм "Чемпіони з підворіття" (англійська назва стрічки – "Backstreet Champions"), що зовсім недавно був презентований світовій кіноспільноті на Каннському кінофестивалі.

До речі, про останнє. Презентуючи "Чемпіонів" в Каннах, виконавець головної ролі Олексій Горбунов заявив: "Найголовніше, що там Київ є. Київ! У нас так мало фільмів про Київ. У нас такий велике і красиве місто, проте, на превеликий жаль, майже немає сучасних картин, де можна його побачити".

І тут з ним важко не погодитися. У фільмі ця сама "велика та красива" мати міст руських – на будь-який смак. Від ляльково-пряникового Подолу до розвалюх на Гідропарку та безпритульних, що купаються в Дніпрі на Трухановому острові.

Будемо чесними: студія "95 квартал", що виступила співпродюсерами "Чемпіонів", подорослішала. На зміну всім "коханням" у великих містах, "Службовим романам" і "першим побаченням", яких у деяких буває аж вісім штук, прийшли драми. Хоч і з гумором і легким відтінком криміналу, проте глибокі. Такі, що часом видушують скупу сльозу.

У центрі драматичного сюжету від вже дорослих гумористів – історія чотирьох безхатченків, які вирішують їхати до Італії на Чемпіонат світу з вуличного футболу серед людей без певного місця проживання (читай – бомжів). Двоє підлітків-безпритульників, колишній зек і мажор в окулярах, який через брак адреналіну плюнув на тата, маму, купу грошей і навчання в Оксфорді, протягом фільму згадують своє життя-буття, намагаються знайти гроші на поїздку, водночас намагаючись навчитися грі в футбол під чуйним керівництвом тренера-алкоголіка. Тренер у виконанні славнозвісного Олексія Горбунова хоч і "гримів" колись своїми футбольними подвигами на весь Радянський Союз, проте зараз скотився на самісіньке дно: живе в халупі під мостом на лівому березі, безперестанку п'є горілку прямо з пляшки та намагається захистити свою ніжно кохану доню від шлюбу з поганим дядьком.

З донькою, до речі, нестиковка вийшла. Погодьтеся, важко повірити, що дочка чемпіона СРСР (нехай навіть колишнього, а нині – злидаря), будучи коханою крутого олігарха, може втратити голову від колишнього зека. Мужик, відмотавши семирічний термін, хоч і почав грати в футбол і нагострює лижі до Італії, проте живе незрозуміло де, одяг не міняє, душ регулярно не приймає, а зуби так взагалі не чистить. А вона вся така до біса грана так – бац! – і посеред фільму ніжно припадає до його уст. Парадокс.

Нестиковка вийшла і з іншого героїнею: жіночка в мертвому стані спромоглася народити дитину. Живу та неушкоджену, поміж іншим. Ні, звичайно, якщо ти знаходишся в лікарні, з нормальними лікарями, вони зроблять все, щоб врятувати життя маленької людинки, навіть якщо і його мати відійшла в інший світ. Але коли ти – волоцюжка, живеш в покинутому будинку-звалищі, тебе зачіпає шалена куля в кримінальній розбірці, ти помираєш, і поки з рота тече кров, ти починаєш кричати про те, що ти народжуєш... Караул, мовляв, допоможіть! Про дитину подбайте, про кровиночку ріднесеньку! І так тюк – мішком на руки сильному чоловікові, який ці пологи і приймає. Яким чином чолов'яга це провертає, якщо жінка через свій мертвий стан не тужиться, а зробити кесарів розтин не дозволяють ні умови, ні повна відсутність необхідних інструментів – залишається за кадром. Проте факт залишається фактом.

Хоча відставимо сарказм. Навіщо загострювати увагу на подібних дрібницях? Головне ж те, що український кінематограф живий, вірно? І при досить скромному за світовими мірками бюджеті в 1,2 млн "зелененьких", примудряється донести до глядача цілком непогані ідеї. А там, того й гляди, і відхопимо якусь гілочку в Каннах.

До речі, в основу фільму покладена реальна історія: у 2009 році українська збірна бездомних "порвала" Мілан, вигравши Чемпіонат світу. Творці картини, побачивши в інформагентствах сухі рядки "команда України виграла чемпіонат світу з вуличного футболу серед бомжів", перейнялася цією історією не на жарт.

"Коли ми знайшли хлопців, які виграли чемпіонат в Мілані, і почули їх розповіді про те, як вони добиралися до Італії, як грали вчотирьох (всі інші команди приїхали двома складами), то були вражені. Наші хлопці спочатку просто хотіли виїхати з країни. Але в ході змагань вони відчули, що можуть виграти, можуть повернути собі втрачене людське достоїнство. І це їм допомогло", - розповів режисер картини Ахтем Сейтаблаєв.

За його словами, знімаючи цей фільм, він не ставив за мету прославляти футбол. "Чемпіони з підворіття" стали для нього можливістю розповісти людські історії. Наприклад, про те, як так званий "непотріб суспільства" може щось зробити і хоч якось змінити своє життя. Або про те, як великі спортсмени, які колись прославляли свою країну, залишаються не при справах і ледь животіють.

"Адже це нечесно. Так не повинно бути. Таких спортсменів, таких футболістів, які при СРСР були на вершині, а зараз просто нікому не потрібні, – дуже багато в нашій країні. У героя Олексія Горбунова є реальний прототип. Точніше, образ цей швидше узагальнений, оскільки дуже багато українських футболістів, які, зокрема, грали колись за київське "Динамо", зараз знаходяться на самому дні. І нашим завданням було нагадати суспільству про цих людей ", – зазначив А.Сейтаблаев.

Тому дивимося, друзі. Хоча б для того, щоб мати свою думку – про наших бомжів, про український кінематограф і про всі його нестиковки. На великі екрани фільм найближчим часом навряд чи вийде, проте вже 3 червня його вже можна буде побачити в ефірі одного з центральних телеканалів (вгадайте з одного разу – якого).

Джерело: УНН
Підписуйтесь на канал новин УНН у Telegram