Українські Національні Новини
інформаційне агентство
Обізнаність громадян єднає країну
Середа, 18 січня 2017 01:59
youtube
Ексклюзив: Мультимедіа

Г.Афанасьєв: про звільнення політв’язнів, справжніх друзів, ціну свободи та повернення Криму

КИЇВ. 14 липня. УНН. Кримчанин Геннадій Афанасьєв, якого місяць тому звільнили з російського полону, розповів УНН про справжню цінність свободи, як повернути Крим та наголосив, що у питанні звільнення полонених "Росії даси палець, а вона і руку з’їсть".

Хотілося б розпочати розмову з Олега Сенцова. Чи підтримуєте ви контакт? Що Вам взагалі відомо про нього зараз?

Звісно, коли український народ мене звільнив, то перш за все у мене було бажання написати листи хлопцям. Розповідати їм, що трапилося зі мною, щоб і вони мали надію. І особисто до Олега – він був першим. Він та Олександр (Кольченко – ред.), їм я надіслав листи з листівкою, де зображена мапа України з Кримом та сходом України. Це така невеличка провокація до його охоронців. Якщо ж вони все-таки передадуть цю листівку – Олегу буде надзвичайно приємно, хоча б її побачити. В самому листі я написав: "Це надзвичайні відчуття, коли я особисто тобі пишу листа. Я перепрошую за все, не буду більше нічого казати – я буду робити, Олеже. Будь таким же міцним і сподівайся, що ми дуже скоро повернемо тебе додому, бо справді тут така величезна кількість людей, які тебе чекають і вірять, що ти будеш тією людиною, яка змінить щось на краще в цій державі, бо ти дійсно показав усьому світу героїчність українського чоловіка".

Як актуалізувати питання звільнення українських політв’язнів з Росії?

Перш за все, треба розмовляти. Якщо змістити трохи запитання, то я поїду до Чеської Республіки і буду виступати перед чеським народом, бо він дуже допомагав під час Майдану, допомагав і допомагає під час війни на сході Україні… мені та іншим політв’язням. Вони надавали гроші на адвокатів та родичам на якісь "передачки" та приїзди. Я хочу поїхати і ще раз наголосити про це їм та закликати на подальшу підтримку і допомогу Олегу (Сенцову - ред.) та іншим бранцям.

Планую поїхати разом з Amnesty International, перш за все, до Голландії. Виступити перед суспільством, громадськими організаціями та сказати їм, що їх допомга діє, і щоб вони продовжували.

Ще буде виступ перед Канадою у них в парламенті під кінець сесії на вільних слуханнях. В мене буде можливість виступити з промовою там. Я розповідатиму про себе, в’язницю, беззаконня, яке відбувається в Російській Федерації. Я закликатиму продовжувати санкційну політику, закликатиму про допомогу Україні та українським політв’язням і всім людям, які були змушені бігти з окупованих територій.

Україна має йти на великі поступки, щоб звільнити політв’язнів?

Є Мінські угоди, де є така домовленість, що без обміну в’язнів "всіх на всіх" не може бути подальших кроків. Ми розцінюємо в’язнів не тільки, які знаходяться на сході України, на окупованих територіях, але ми вважаємо, що усі політв’язні, які знаходяться в Росії, вони теж підпадають під цю категорію. І поки не буде обміну, то не можна казати про наступні кроки. Ось ми нещодавно пропонували віддати 50 осіб, які знаходяться в Україні, щоб нам віддали 25 наших. На які поступки ми йдемо? Все має якісь межі. Треба йти на поступки, бо нам потрібні наші громадяни, але все залежить від їх (російської влади - ред.) голоду. Їм даси палець – вони й руку з’їдять, тому треба дуже уважно підходити до цього питання.

Н.Савченко говорила, що надмірна увага преси до процесів обміну полоненими шкодить. І в неї декілька разів зривався цей процес. Як було у вас?

Про те, що пройде мій обмін, майже ніхто не знав. Навіть я не знав. Дуже багато йде перемовин. У нас же зони польотів між державами (Україною та Росією - ред.) немає, це треба домовлятися про окремий переліт, треба синхронізувати вильоти літаків. Треба домовитися, хто, на кого і коли (підлягає обміну - ред.). Це йде на вищому державному рівні. Це дуже складне питання, оскільки це не тільки взяв людину, посадив до літака і відправив, це ще і дуже багато документів. І є загроза, що щось піде не так, всі не до кінця довіряють один одному. Може літак поверне назад, може не долетить. Це має проходити дуже таємно. Коли хтось в погоні за сенсацією починає викладати новини раніше, до того як офіційне джерело саме сповістить, це дуже шкодить. Ось зі мною було – ми ще не вилетіли, а якесь джерело вже опублікувало фотографії, що вилітаємо. Це могло зашкодити нам. Тому все має проходити таємно. Вже коли людина повернулася додому, про це треба показувати всюди і постійно.

Ви спілкуєтеся з Н.Савченко, Ю.Солошенком?

З Солошенком я спілкуюся постійно, ми на зв’язку, на телефоні. Він мені як дідусь, тому в нас як батьківські стосунки. Щодо Н.Савченко, то одного разу у нас був круглий стіл - зустріч "випускників". Ми дуже сподобалися один одному; що я очікував від цієї жінки, те і побачив. Я сподіваюся, що в нас ще будуть такі зустрічі. Але в мене такий важкий графік, не тільки через вирішення побутових питань, пошуку роботи, а й просвітницької діяльності. І в неї те ж саме, але втричі більше. Тому, через те, що ми багато працюємо, в нас немає кутів, де б ми могли перетнутися.

Ви достатньо багато часу провели в ув’язненні. Як ви себе почували, коли повернулися?

Я тут майже місяць, я постійно щось роблю, навіть коли додому приходжу - вмикаю інтернет і починаю людям відповідати, чи щось планувати, чи домовлятись з кимось про зустрічі, і так до пізньої ночі. Потім прокидаюся і знову йду і зустрічаюся, якісь перемовини постійно. Якщо казати про почуття, от люди ходять по Хрещатику, дивляться на наших історичних засновників Києва, на пам’ятник Незалежності, Небесній сотні – це для них якось так звично. А я коли першого разу прийшов з мамою, ми плакали перед хрестом Небесній сотні, хотілося просто стати на коліна, молитися та плакати. Це були такі відчуття – ти повернувся на рідну землю, і це так цінується. І все по-іншому, все тебе дивує, таке все нове, ти прямо відчуваєш українське вільне повітря. Землю, де український народ знову виборов собі свободу. І коли повернувся з неволі – я це відчув. Відчув це страждання народу, страждання козаків. Це багатого коштує. І мені дуже хочеться, щоб не лише я це відчував, а і багато інших.

Чим зараз займаєтесь? Що плануєте в довгостроковій перспективі?

Я вже казав, що буде Чехія, Канада, буде Amnesty International. Йдуть перемовини з Міністерством закордонних справ, щоб робити деякі виступи з моїм бекграундом. Власне, буде зустріч 14 липня з представниками ООН. Будемо вирішувати, як я можу допомогти. Ще шукаю роботу, яка пов’язана з допомогою державі, народу. Якщо добре все складеться, буду працювати. Це буде правозахисницька діяльність, але вона буде трохи обмежена.

Підтримуєте зв’язки з кримчанами?

Мій друг, з того життя, яке в мене було, він половину акцій організував щодо мене, фотовиставки, це все він зробив і, звісно, я постійно з ним. Кримчани мене зустріли, вони надали мені житло, я жив у них. Вони мені костюм, речі, телефон подарували. Саме кримчани зробили для мене більше з усього, що я маю, якщо б не вони, то я не знаю, як би тут вижив. З Росії хлопці, які боронять наших політв’язнів, надали мені гроші на перший час. На них я зараз живу, бо зарплатню мені, звісно, не платять за ці інтерв’ю.

До речі, ще от матері розбили скло в машині, хтось каменюку кинув. І як тільки пост написав у соцмережах, відразу мені написали - приїжджай до центру, ми тобі безкоштовно відремонтуємо. Дуже приємно, що люди відгукнулися і допомогли.

Ну і останнє питання: як повернути Крим?

Треба боротися з нашим минулим - робити дерадянізацію. Треба той менталітет знищувати. Тепер нам, новому поколінню, треба звалити на свої плечі цей тягар і зробити гарне майбутнє для наших нащадків. Саме те, що ми і робимо.

Треба зрощувати нове покоління, робити максимум для університетів, особливо для навчання переселенців, щоб переселенці виховувалися і ставали дійсно професіоналами, бо їм повертатися і відбудовувати окуповані території. І коли Україна змінить цей менталітет, а це через 10-20 років, коли ми перестанемо робити популістські заяви, казати, що всі кримчани зрадники, що можна жбурляти в них каміння, що можна "відрубати" їм світло і робити блокаду. Треба працювати над собою, над Кримом, щоб кримчани бачили, куди їм є шлях.

Там (в Криму - ред.) дуже сильна пропаганда, їх лякають, їм промивають мізки. Я впевнений, що ця тиранія Росії – вона не назавжди. За 100 років територія Росії мінялася, і коли прийде нова влада, вона буде розуміти, що політично, економічно, через санкції і тиск їм не вигідно утримувати Крим, і краще за політичними і економічними мотивами дипломатичним шляхом його повернути. Я вважаю, що так воно і трапиться. Воювати і проливати кров – це безглуздо. Треба робити розумно і закликати світ допомагати. А як нам світ може допомагати, коли в нас кожного тижня якісь корупційні скандали та депутати один одного б’ють у Верховні Раді? Таким чином ми ніколи не повернемо Крим. Коли ми наведемо лад у нашій державі, тоді можна говорити про повернення територій дипломатичним шляхом.

Джерело: УНН
Свіжі новини розділу
Loading...
Loading...
SELECTORNEWS - покупка, обмен и продажа трафика
загрузка...
Погода, Новости, загрузка...