Українські Національні Новини
інформаційне агентство
Обізнаність громадян єднає країну
вівторок, 25 липня 2017 р.18:45
Новини: Політика

Основний Закон країни повинен відповідати викликам часу - В.Медведчук

Основний Закон країни повинен відповідати викликам часу - В.Медведчук

КИЇВ. 28 червня. УНН. Конституція 1996 року і конституційна реформа 2004 року для свого часу були важливими і перспективними віхами в становленні державності України. Але час не стоїть на місці, 2016 й ставить перед країною нові виклики. Відповідаючи на них, ми повинні прийняти новий Основний Закон, який дасть можливість відновити мир в країні, зберегти територіальну цілісність і дати новий імпульс для розвитку України як демократичної, правової держави. Про це у своєму блозі написав лідер громадянської організації "Український вибір" Віктор Медведчук у своєму блозі, передає УНН.

“28 червня ми відзначаємо 20 років з дня прийняття Конституції України. Затвердження Основного Закону, яке визначило форму правління і державний устрій України, принципи організації влади та місцевого самоврядування, стало важливим етапом розбудови української держави. Однак недосконалість прийнятої в ніч з 27 на 28 червня 1996 року Конституції стало очевидним майже відразу. З огляду на умови, в яких вона приймалася, це було не дивно. Розбіжності в парламенті і небажання народних обранців шукати компроміси змусили президента України Леоніда Кучму в ультимативній формі вимагати від народних депутатів негайного прийняття Основного Закону.

Через кілька років навіть прихильники сильної республіки стали розуміти, що президентсько-парламентська форма правління себе зжила. Щоб розвиватися як демократична, правова держава, Україні необхідно було відмовитися від концентрації владних повноважень в руках президента і встати на шлях розвиненого парламентаризму. Потреба переходу до парламентсько-президентської форми правління була очевидна. Але, на жаль, цю ідею підтримали далеко не всі представники політичного олімпу. Як автор конституційної реформи я зіткнувся з протидією так званих демократичних сил. “Помаранчева команда”, яка на той час перебувала в опозиції, робила все для того, щоб провалити голосування за зміни до Конституції. І все ж вони були прийняті в кінці 2004 року, хоча і вступили в силу лише в 2006-му. Реформа, прийнята як компроміс для виходу з політичної, не тільки усувала концентрацію владних повноважень в одних руках, не тільки вводила систему стримувань і противаг, встановлювала баланс всіх гілок влади, а й давала Україні шанс на демократичні перетворення. На жаль, парламентсько-президентська форма правління не задовольняла зростаючі амбіції і спрагу владних повноважень президента Януковича. І в 2010 році після незаконного, на мій погляд, рішення Конституційного суду України знову стала президентсько-парламентською республікою.

Лише в лютому 2014-го громадянське суспільство, яке повірило в свої сили, вимагало не тільки повного “перезавантаження” системи, але і повернення Конституції 2004 року. Парадоксально, що в 2014-му завзятіше всіх вимагали повернення парламентсько-президентської форми правління ті ж політики, які в 2004-му були непримиренними її противниками. Але історична справедливість і логіка демократичного розвитку України були відновлені. Україна знову стала на шлях розвиненого парламентаризму.

Однак країна зіткнулася з новими викликами. Закріплений Конституцією унітарний державний устрій не відповідав історичним особливостям розвитку держави, культурної та ментальної специфіки регіонів. Внутрішні суперечності проявилися в повну силу. Харків і Львів мають настільки різний менталітет, Донецьк і Ужгород настільки відрізняються етнічними, культурними та історичними традиціями, світогляд галичан такий чужий жителям Донбасу, що спроби уніфікувати, ввести єдину державну політику, єдиний шаблон для всіх регіонів неминуче вели до розпаду. Врятувати країну від нього міг тільки федеративний устрій.

Однак українська влада в федералізації завжди бачила лише загрозу єдності країни. Хоча єдина країна і унітарна далеко не одне й те саме. Це розуміли видатні представники українського народу: Іван Франко, Михайло Грушевський, Михайло Драгоманов, В’ячеслав Чорновіл — вони бачили Україну федеративною державою.

“Буде Українська Республіка формально називатися федеративною чи ні, фактично вона все одно повинна організовуватися як федерація своїх фактичних республік-громад. Будь-яке нав’язування громадам механічної унітарності, примусових зв’язків буде великою помилкою, що призведе лише до опору, реакції, відцентровості або дасть основу для нових міжусобиць”, - передрікав більше сотні років тому Михайло Грушевський. Видатний суспільно-політичний діяч, який зробив неоціненний внесок у становлення української державності, розумів, що тільки федеративний устрій може вберегти Україну від міжусобиць і розпаду.

Справедливість цих ідей підтвердив час. Усі роки незалежності вітчизняні політики будували унітарну Україну, нав’язуючи Заходу, Сходу, Півночі і Півдню країни єдині стандарти в гуманітарній та економічній сферах, ігноруючи історичну, етнічну, культурну та економічну самобутність регіонів, проте “нав’язування громадам механічної унітарності” призвело Україну до катаклізмів. І політична криза, і збройний конфлікт, і тисячі загиблих українців на Донбасі — все це наслідок ігнорування владою регіональних особливостей і відмінностей, небажання центру налагоджувати діалог з місцевими громадами і йти на компроміси.

Цього можна було б уникнути, якби при владі захотіли слухати і чути регіони. Однак ідея федеративного устрою була віддана обструкції, влада розпочала кампанію з дискредитації ідеї федералізації (федералізм стали ототожнювати з сепаратизмом, прихильників федеративного устрою зараховували до ворогів України).

Але сьогодні про федералізацію як способу виходу з кризи говорить весь світ (і Європа, і Росія, і США). В української влади з’явився шанс припинити кровопролиття і зупинити відцентрові сили. Але чи скористається вона ним? Чи зробить задекларовану реформу децентралізації влади (а федералізація — це один з рівнів децентралізації) реальної та ефективної? На жаль, всупереч вимогам народу, процес прийняття змін до Конституції України загальмувався, що змушує засумніватися в бажанні Києва ділитися своїми повноваженнями і розширювати самостійність регіонів.

Конституція 1996 року і конституційна реформа 2004 року для свого часу були важливими і перспективними віхами в становленні державності України. Але час не стоїть на місці, 2016 й ставить перед країною нові виклики. Відповідаючи на них, ми повинні прийняти новий Основний Закон, який дасть можливість відновити мир в країні, зберегти територіальну цілісність і дати новий імпульс для розвитку України як демократичної, правової держави", - написав В.Медведчук.

Джерело: УНН
Відео
загрузка...
Погода, Новости, загрузка...