Українські Національні Новини
інформаційне агентство
Обізнаність громадян єднає країну
Пʼятниця, 26 травня 2017 03:21
youtube
Публікації: Суспільство

"Кіборг"-капелан: Головне звертати увагу на дива під час боїв

"Кіборг"-капелан: Головне звертати увагу на дива під час боїв

"Кіборг"-капелан Андрій Полухін

Звертати увагу на дива під час війни і доносити це до бійців — в цьому і полягає робота капелана.

Спогадами із боїв у Донецькому аеропорті із кореспондентом УНН поділився “кіборг”-капелан Андрій Полухін із позивним “Гітарист”, який із пораненням був евакуйований з аеропорту 18 січня 2015 року.

Зустрілися з Андрієм на Майдані Незалежності. Він одразу ж пішов до місця, де у часи Революції Гідності стояла молитовна палатка.

"50% від усіх протестантських капеланів "народилися" саме у цій молитовній палатці. Вона стояла там, де від глобуса відходять промені із містами Донецьк та Луганськ. Коли розбирали бруківку, то лише на цьому місті залишили", — показав на важливе для нього місце Андрій.

Як ти став капеланом і як потрапив до Донецького аеропорту?

Влітку 2014 року я почув про створення батальйону капеланів і почав шукати можливості долучитися до нього. Приїхав я до Донецького аеропорту 13 січня 2015 року, куди мене запросив диякон із моєї церкви. До того я лише пройшов альтернативну строкову службу, а от підготовку з тактичної медицини я отримав уже в аеропорті... Спеціально на капелана також не вчився, але знав, що душпастирство — це моє покликання, а до військової служби був небайдужий, бо виріс у сім’ї військового.

  

 

Не маючи бойового досвіду, не уявляв, що може статися

 

Тобто ти потрапив у аеропорт під саме пекло?..

Так, у зону АТО в’їхав 12 січня, а до аеропорту уже 13 січня. Розвантажувалися під час стрілянини. Я взяв з собою гітару. Розвантажують — боєкомплект, гранати, зброя, патрони, вода, якась їжа... оп — гітара. Вийшли в темряву, йду навпомацки. Не мав жодного бойового досвіду і до кінця не розумів, що може трапитися. Капелани, крім душпастирської функції, завжди допомагають як медики, тому тренуватися почав одразу — поранені уже були. Мене вчив фельдшер Ігор Зінич, вже герой України, і ми з ним пліч-о-пліч витягали поранених. 14 січня почалися жорстокі бої — кожні 10 хвилин прибували поранені, по 10-12 за бій. Добре, що нас було четверо, тобто два медики і два капелани, і ми могли ділитися. Тоді був перший 200-ий...

Що значить 200-ий?..

Загиблий. Щоб не втрачати бойовий дух і не кричати, що хтось загинув, є коди: 200 — це загиблий, 300 — це поранений, а 500 — це п’яний, або той, хто постійно випиває. Я вперше побачив загиблу на війні людину. Нічого вже не можна було зробити — осколок пройшов через голову, і в тих умовах ми не могли його врятувати. Його позивний був “Косий”, йому виповнився лише 21 рік. Через тиждень хлопець мав пройти ротацію і їхати одружуватися...

Що сталося потім?

14 січня інший капелан, Олег, поїхав і сказав, що найстрашніше вже позаду. Я вирішив лишатися далі, зі мною також зостався медик Ігор Зінич. 15 січня з самого ранку штурм продовжився. До речі, він теж загинув, востаннє я говорив з ним телефоном 19 січня. Він загинув під час вибуху. Міг евакуюватися напередодні разом з усіма пораненими, але не зробив цього... 16 січня нас вибили з усіх позицій, які ми тримали в аеропорті.

Газову хмару ми відганяли молитвою

  Це була середина зими — і ні світла, ні опалення.          Як ви справлялися?

 Так, мороз був −10, може −15, але у чому були — в бронежилетах,      касках — так і спали, вкривалися спальником. Холодно, але не мерзли, бо коли постійно бігаєш, холоду не відчуваєш. 16 числа нас вибили газовою атакою. Струменем газу бойовики наповнили залу. І хоча я дихав через вологу балаклаву, у мене легені ще тиждень після того боліли. Побачивши хмару газу, ми почали молитися — я і один православний хлопець. Ми молилися, щоб почався вітерець, який розігнав хмару. Не встиг я договорити молитву, як вітерець відігнав хмару газу у сторону бойовиків. Вони почали закидати гранати за вітром. Після другої молитви — вітер припинився, і газ почав виходити вгору. Такий урок: капелани потрібні, щоб на такі речі звертали увагу, пояснювали, чому так відбувається.

Диво, коли повертаються до життя важкопоранені

Кого із загиблих кіборгів ти запам’ятав назавжди?

Була одна цікава історія. Кулеметник Олег Б. отримав відкриту черепно-мозкову травму. Сам до нас прибіг, сам спокійно сказав, що болить, але уже через годину навіть не міг думати. Ми почали його перев’язувати, але черепно-мозкова травма дуже специфічна і впливає на поведінку — ми за 15 хвилин 4 рази його перев’язували, бо він зривав усі бинти. Я думав, він загинув... 18 січня його змогли евакуювати і поклали в реанімаційну машину. І я бачив, як з цієї машини потім винесли накрите тіло і сказали, що це був кулеметник. Через 10 місяців, у листопаді, на похованні ще одного кіборга за позивним “Італієць”, я побачив знайоме обличчя. Почав спілкуватися з іншим бійцем і розпитував про Олега, той мені відповів — так, він живий, он він сидить. Для мене це як воскресіння було. Близько 7 місяців він був у госпіталі, йому поставили пластину і він при пам’яті, нормально мислить. Ми думали, що він за день-два помре через сильну травму.

Ти приїхав капеланом, однак більше працював медиком. Як сприймали духовні бесіди бійці?

Вони були дуже відкриті, тому що передова змушує думати. Вони, знаходячись перед лицем смерті, починають замислюватися, що після цього. Вони слухали і ставили багато духовних питань. У Донецькому аеропорті не було багато можливостей говорити про Бога, але ми говорили. До мене якось підійшов хлопець і розпитував про віру. Вихований у атеїстичній традиції, відповів мені, що церква лише видурює гроші. На жаль, наступного дня він загинув. Інший розповідав капелану, що вірить у язичницьких древніх богів. Він теж не вижив.

Капелани за уставом не воюють і можуть виконувати лише функцію духівників і медиків?

Так. Але 16 січня я був поранений і мене контузило. Після боїв з газом ми почали викликати на себе вогонь, мене поранили у руку та ноги — отримав три осколки. Від вибуху я був в трьох метрах і поранення були несильними, але тепер я всіх лякаю тим, що від вибуху мене контузило. В голові тьмарилося... У ніч на 17 січня сепаратисти почали в нас кидати горючими сумішами, через що почали вибухати бойові комплекти. Шуму було стільки, ніби уся армія Російської Федерації пішла на Донецький аеропорт. 17 січня я пам’ятаю уривками, дуже чекали на евакуацію поранених. Я міг би і не їхати, але Ігор сказав мені супроводжувати хлопців.

Тобто 18 січня ти вже виїхав із Донецького аеропорту? Що чув про наступні дні там?

Уже 20 січня я був вдома у Києві і дізнався про ці вибухи... Коли я виїжджав, ще близько 60 осіб тримали оборону. Перший вибух був 19 січня, дуже багатьох поранили, серед них і мій друг Ігор. А 20-го був остаточний вибух, коли майже нікого серед живих не залишилося, а поранених забрали у полон...

Зараз на фронті позиційна війна
 

Ти повертався у зону АТО в якості капелана?

Так, я вчора повернувся із сектору М, із Широкіного. Цього разу був із морпіхами.

Яку ситуацію ти побачив зараз на фронті?

Зараз там відносно спокійно, позиційна війна. З того, що відбувається на фронті зараз, видно, що речі вирішуються дипломатичним шляхом. 

Коли повернешся на передову?

Наступного разу планую їхати знову до морпіхів у Маріуполь, десь у березні. Для душпастирської роботи потрібна стабільність. Ще хочу додати, що часто бачив, як люди концентруються на заповіді не вбивати і мучаться виною. Але ця заповідь для відносин між людьми, а не між країнами. Коли починаються війни, сам Бог посилає на війну. Також працюємо разом із психологами, які у нас нерідко позичають Біблію.

Джерело: УНН
Loading...
Loading...
SELECTORNEWS - покупка, обмен и продажа трафика
загрузка...
Погода, Новости, загрузка...