Українські Національні Новини
інформаційне агентство
Обізнаність громадян єднає країну
Пʼятниця, 20 січня 2017 08:17
youtube
Публікації: Суспільство

Історія тілесних мук

Історія тілесних мук

Ірина Гавришева

Потрібно провести не одну соціальну інформаційну компанію, велику просвітницьку роботу, аби кожен пацієнт зрозумів, що існує альтернатива жити інакше, вважає співзасновник благодійного фонду "Відкриті долоні"

КИЇВ. 22 квітня. УНН. 9 січня 2016 року померла волонтер і один із засновників фонду “Відкриті долоні” Ірина Гавришева. Півжиття вона була прикута до інвалідного візка. Перелік її хвороб здається нескінченним — за життя лікарі поставили Ірині більше тридцяти діагнозів. Директор та співзасновник благодійного фонду “Відкриті долоні” Марія Айлен Шевченко в коментарі УНН поділилася історією боротьби за призначення знеболюючих препаратів для І.Гавришевоъ.

“У квітні 2012 року Ірина отримала паліативний статус. Постійні проблеми з задишкою і болями з’явилися з листопада 2014 року. Ірина потребувала обезболюючого, а я в даному випадку виступила як родич, як людина, яка доглядає за хворим. Адже самій Ірині було б вкрай важко і морально і психологічно отримати таку допомогу ”, - розповідає Айлен.

За словами Айлен, історія боротьби за призначення знеболюючих препаратів для І.Гавришевої бере свій початок з грудня 2014 року.

“Ми почали 17 грудня 2014 року. В середу ми викликали лікаря, щоб повідомити, що є сильні болі, які звичайними засобами не знімаються. Спочатку лікар виписав нам трамадол. Ми погодилися на це, хоча цього і не вистачало, спочатку додавали інші препарати. Через тиждень — .. в наступну середу я знову прийшла до лікаря і повідомила йому про те, що нам цих ліків не досить, лікар відповів, що не призначає людям наркотики і більше ніж ще один рецепт на трамадол не випише. Ліки по ще одному рецепту повинні були завершитись 31 грудня, але за третім рецептом доктор сказав приходити 3 січня і додав, “переб’ється Ваша хвора”, — розповіла Айлен.

За словами Айлен, вона і І.Гавришева з самого початку діяли виключно в правовому полі, керуючись законодавством України про призначення знеболюючих препаратів.

“Ми написали заяву на головного лікаря про те, що є така ситуація, є болі, є відмова лікаря призначити препарат Наступного ранку така заява була у головного лікаря, копія заяви. — У Департаменті охорони здоров’я Голосіївського району та ще одна копія — в Департаменті охорони здоров’я КМДА Це був четвер, якраз пам’ятаю в п’ятницю лікар був у нас вдома. За ним — медсестра, яка принесла з собою 10 таблеток морфіну і листок про призначення 1 таблетки на добу.

Морфін — це препарат, який діє протягом 4 годин, тобто нам запропонували випити таблетку і 20 наступних годин — терпіти. Відкрийте інструкцію цього препарату і прочитайте — там чітко написано: прийом морфіну повинен бути з інтервалом 4 години, тобто — 6 разів на добу. Написали чергові листи ”, - розповіла Айлен.

На наступний день, за словами Айлен, до І.Гавришевої прийшла медсестра з десятьма таблетками морфіну, попередивши, що ці ліки потрібно приймати протягом двох наступних днів.

“Медсестра сказала, що вона буде ходити через день і носити ці десять таблеток на два найближчих дня Дійсно так і було, хоча, знову ж таки, за законом повинні видавати на п’ятнадцять днів. Ще тижнів зо три пішло на повне виправлення ситуації поки ми домоглися того щоб І.Гавришева була забезпечена знеболюючими в необхідній кількості відповідно до законодавства України”, — підкреслила Айлен.

Айлен вважає, що відповідальність за непризначення знеболюючих препаратів закріплена в декількох законодавчих актах, але практично немає прецедентів, коли б це було використано в дійсності.

“Проблема в тому, що не вистачає просвітницької роботи, люди бояться відповідальності. І хоча законодавство змінилося майже три роки тому, всі звикли працювати за старими правилами призначення опіоїдних препаратів, які дійсно були набагато жорсткішими. Велика проблема в тому, що немає реальної відповідальності за непризначення таких препаратів. Ось якщо ти призначив і щось зробив не так — відповідальність аж до кримінальної. А якщо ти не призначив і людина не отримала допомоги — нічого тобі не буде”, — розповіла Айлен.

Айлен також підкреслила, щоб зламати стереотип: “Якщо вмирати — то з болями”, потрібно провести не одну соціальну інформаційну кампанію, велику просвітницьку роботу. Щоб кожен пацієнт зрозумів, що існує альтернатива жити інакше ...“.

Ірина померла у віці 31 року.

За рік до того, як це сталося Ірина написала прощального листа для тих, хто залишився жити.

Друзі жартома називали Ірину Гавришеву “птеродактилем”.

“Кажуть, в Британії, в пам’ять про померлого в парках і скверах ставлять лавочки Суспільно-корисна пам’ять лавочка імені Птеродактиля. Не впевнена, що це щось близьке, але напевно якщо комусь потрібно щось відчутне „пам’яті Птеродактиля“, то хай вже краще лавочка в сквері, ніж шматок граніту на кладовищі, а ще краще — якась корисна „оборудовіна“ в улюблений центр ТКМ або в хоспіс або пацієнту з яким-небудь специфічним паліативним діагнозом — у нас таких вистачає ”, - написала Ірина.

За своє коротке життя вона встигла набагато більше тих, кого можна назвати довгожителями.

Ірина допомагала паліативним хворим, дітям, приходила на допомогу всім, хто міг про це просити.

24 березня 2016 року в Мистецькому Арсеналі на церемонії нагородження переможців Четвертого Національного конкурсу “Благодійна Україна — 2015” мама Ірини Гавришевої прийняла нагороду дочки в номінації “За розвиток благодійності і волонтерства в Україні” — “білого ангела”!

Джерело: УНН
Loading...
Loading...
SELECTORNEWS - покупка, обмен и продажа трафика
загрузка...
Погода, Новости, загрузка...