Українські Національні Новини
інформаційне агентство
Обізнаність громадян єднає країну
понеділок, 23 жовтня 2017 р.06:42
Новини: Політика

Л.Кравчук: В кожного має бути одна амбіція – любов до України

Л.Кравчук: В кожного має бути одна амбіція – любов до України

Леонід Кравчук пишається, що причетний до проголошення Незалежності України, але визнає, що не вийшло повністю забезпечити дотримання прав людини

КИЇВ. 24 серпня. УНН. Президент України (1991 — 1994 рр.) Леонід Кравчук про перемоги та поразки нашої держави, про те коли повернеться Крим і що буде з Донбасом, а також про те чим має керуватися кожен український можновладець та хвороби росту в інтерв’ю УНН.

Проголошення Незалежності та Референдум 1991 року - момент істини, рівних якому немає

Леоніде Макаровичу, зараз стало своєрідним модним трендом — “перемога” чи “зрада”. На вашу думку за ці 25 років незалежності, які в нас були “перемоги”, а які провали?

Я думаю найголовніша перемога це те, що ми проголосили, а народ на референдумі затвердив в 1991 році утворення української держави. Це момент істини, це висота рішень, рівних якому немає. Я причетний до цього і мені приємно про це говорити. Це перемога.

Друга перемога, те, що Україна своїми діями, своєю силою, своїми рішеннями розвалила Радянську імперію. Перестала існувати найбільша, найстрашніша імперія в світі, яка загубила мільйони, або навіть десятки мільйонів людей. Це друге найвеличніше рішення, я вважаю, до якого причетна безпосередньо Україна, український народ. І безпосередньо мені вдалося підписати цей документ. Цим я пишаюсь.

Третє, Україна проголосила мирний демократичний шлях свого розвитку, склавши ядерну зброю, показавши приклад гуманістичного, цивілізаційного вирішення питання тої ядерно сили, яка могла знищити вже не тільки землю, а і людей на землі.

Наступне, Україна як держава відійшла від соціалістичних форм правління до ринково-демократичних, змінивши всю систему управління. Щоб ви собі уявляли це тисячі і тисячі людей, задіяні в цьому процесі. Перевтілення, переосмислення всього життя яким ти живеш — вчора ти жив так, а сьогодні треба вже жити по іншому. Це уже зроблено, це не є фантазія.

І останнє, що я б сказав, Україна як держава остаточно визначила свій про європейський курс. Це вже зараз. Це основні досягнення.

Які провали. Ми не змогли забезпечити права і свободи людей в повному обсязі. Людина має права і свободи, коли вона може ними користуватись. Ні законів повністю, ні конституції, і головне практичних дій, які б дозволили людині жити вільно, демократично і користуватись свободами. Це принципове питання.

Наступне. Ми не змогли утримати рівень життя людей, який би забезпечив їм вільний матеріальний розвиток. Тобто почувати себе людиною у повному розумінні цього слова. Ми не змогли поставити чиновника на місце. Чиновник ще живе, на жаль, процвітає і інколи диктує своє бачення людям, які його утримують за рахунок податків, як дають йому життя.

Пережитки “совка”?

Так, це природно. Воно ще буде довго, тому що свідомість завжди консервативна і навіть молода людина, але вона живе серед людей старшого віку, ви бачите як вони живуть, як вони думають, як вони вирішують. Хочете ви цього чи ні, але переймаєте це на себе і воно не помітно у вашу свідомість включається. Тобто є речі, які ми не змогли вирішити демократично.

Ми обираємо владу — так. А відкликати її не маємо можливості. Обрали — помилились, ну буває ж? А вже все, обрали. “Бачили очі, що купували — плачте, хоч повилазьте” — от приблизно така філософія. Значить нема механізмів, ті, кого ми обираємо, вони ще не поставили, на жаль, питання інтересів держави вище своїх власних. Але хоч ці питання ми повирішуємо, ми можемо сказати, що Україна вже наблизилась, або стала в ряд з європейськими цивілізованими державами.

Рішення завжди має бути конкретним

Щодо Донбасу і Криму, чи була якась точка неповернення, яка призвела до всього, що там відбулось і відбувається?

Була. З перших днів Незалежності, або принаймні після того, коли Україна вже була визнана в світі, коли ми створили інститути влади, це не було за один день. Ми не розпочали з головного: з правильної організації влади на засадах децентралізації. Аби ми тоді виробили консенсусну і зрозумілу політику в цілому для держави і для децентралізованого управління в кожному регіоні з урахуванням їх історичних, національних особливостей, я думаю, що у нас не було б питання Криму, не було б питання Донбасу.

На жаль, централізація з кожним президентом зростала. Всі хотіли, щоб люди йшли в Київ, а Київ все вирішував і як сорока-ворона — тому дам, а тому не дам. Тут давали, тут карали, тут призначали, тут затверджували і тут почували себе великими лідерами. А насправді нічого практично для України потрібного і важливого не робили і це виплеснулось в таку річ як анексія Криму і війна на Донбасі.

Це я кажу тільки про свою частину — українську, але інша частина цього питання це російська. Росія ніколи не залишала, це треба мати завжди на увазі, і ніколи не залишить, поки буде існувати, бажання взяти Україну під себе. Це вже причина зовнішня і вона є внутрішнім сенсом життя російської політики. Росія 150 років воює, 150 років розвиває імперські підходи і не бачить, і не хоче бачити Україну незалежною.

Ці дві лінії — внутрішня і зовнішня зійшлися, органічно сплелися і в Україні виникли страшні проблеми.

Щодо Мінських угод, то зараз, як ми бачимо, не йде процес налагодження, який був прописаний в цих угодах. Я знаю, що ви притримуєтесь думки, що необхідний інший формат, а що конкретно?

Так, я такої думки. Навіть філософи, автори такої найбільш абстрактної науки завжди кажуть — істина завжди конкретна. Я завжди говорив — рішення має завжди бути конкретним. Мінські угоди мали позитив на початку, коли вони тільки почали діяти.

Коли зупинилося просування лінії фронту?

Абсолютно. Це вони (мінські угоди — ред.) дали можливість зупинити, посадити Росію за стіл переговорів і створити Мінський, Норманський процеси. Це добре, але Мінський процес не вирішить таке глобальне історичне питання як війна в Україні, анексія, порушення міжнародних норм. Це треба або Будапештський меморандум і зібрати всіх, хто підписав його, може розширити коло — Німеччина, Польща. В більш широке коло їх включити і вирішувати це питання на найвищому рівні. Тому що подивіться, ви читали документи від Норманської четвірки? Там же нічого не приймають — поговорили і поїхали. Більше того, якась дивна риса — вони там щось говорять, про щось домовляються, а в Мінську щось приймають. А чому вони не приймають? Чому не можуть підписати чотири президенти, а підписують люди, які не мають повноважень для цього.

Далі, що вони підписують, якісь протоколи? Це не їх повноваження. Тому цей процес закручений, що його важко розібрати. Я стою на тому, що нам потрібно, щоб рішення відносно України, її територіальної цілісності, суверенітету було предметом широкого обговорення великих держав світу. Тому що Україна склала ядерну зброю, вона одержала певні гарантії — хай починають їх виконувати, нам це болить. Я вважаю, що нас обдурили. Тому хай сідають за стіл, приймають рішення, механізми.

Не можна допустити, щоб Росія поводила себе так, як вона хоче і нав’язувала Україні свою волю, не давала українському народові будувати незалежну державу.

Трамп — каже абсолютну нісенітницю, але це ж кандидат у президенти і за нього голосуватимуть

А зараз Росія себе поводить як хоче і санкції не діють?

Санкції ці економічні. А от якби вона була б в повній ізоляції фінансовій, банківській, то я думаю, що вона б не витримала. А так щось постачають, щось не постачають.

Вже роздаються голоси. От Штайнмайєр (Франк-Вальтер Штайнмайер, голова МЗС Німеччини — ред.) недавно виступаючи в Росії вже говорить про можливе зближення Росії з ЄС, починає говорити, що йому не зрозуміло чи анексований Крим, чи ні.
Французькі депутати їдуть в Крим і щось там підтримують. В Раді Європи також не всі ставляться до України, як би нам хотілось. Тобто йде процес дуже цікавого аналізу в Європи і в світі. От що каже в Америці кандидат в президенти Трамп — він взагалі каже абсолютну нісенітницю, але це ж кандидат у президенти і один з тих, за якого будуть голосувати. Тобто в світі відбуваються дуже непрості речі, ми їх маємо аналізувати, відповідно реагувати, спокійно приймати рішення і будувати державу, зміцнювати свою оборону.

А щодо нашої внутрішньої політики, ми зараз начебто реформи проводимо, але все ж таки спостерігається якась невизначеність. От візьмімо останні події, коли ГПУ з новоствореним НАБУ не могли розібратися...

Я думаю це хвороба в них дитяча така проявилась. Тільки вони створились, в таких штанцях ще коротеньких. Це пройде. Тут головне, щоб кожен пер свого плуга. ГПУ своє, НАБУ своє, тому що в них документами розмежовані повноваження. Треба дати можливість молодим працювати. НАБУ хай працює, я дивлюсь вони шукають якісь шляхи вирішення, але коли когось запроторюють відразу за грати, то це вже треба думати, знаходити механізми взаємного спілкування. В кожного має бути одна амбіція — любов до України, і тоді все останнє стане дріб’язковим.

А взагалі як оцінюєте роботу нинішнього уряду?

Уряд завжди завищенні задачі ставить, коли йде до влади. А от коли починає реалізувати ці завдання, то створюються непрості проблеми. Нам треба це розуміти, що не все виходить. Я думаю, що якщо знайду в уряді якісь свідомі перекручення, або свідоме бажання змінити на гірше, нездатність нічого зробити, то тоді скажу, що цей уряд має піти. Я зараз бачу, що уряд починає працювати.

Наприклад?

Ну, скажімо, створені антикорупційні органи, електронне декларування. Це прийняття важливих рішень на рівні входження нас в Європейське співтовариство. Йде конкретна робота, так вона десь затягується, є помилки, але ж йде.
І децентралізація поступово набирає масштабу більш широкого, прем’єр Гройсман і команда всі вони разом працюють. Нам треба їх розуміти. Я не думаю, що вони, якщо говорити не дипломатичними словами, дурні — їм важко.

І наостанок. Як довго триватиме конфлікт на Донбасі?
Він пройде.

Не заморозиться ситуація?

Він не має об’єктивної природи. Це поверхове бачення ситуації і не здатність подолати амбіції. Це пройде. Притруться, придивляться.

Повернуться в складу України Донбас, Крим?

Давайте ми розділимо — Донбас повернеться обов’язково, при чому не треба довго чекати. А Криму треба ще чекати довго.

Це скільки? Десятки років?

Все можливо, я не буду називати. Тому що Крим вже вони втягнули в свою орбіту, він уже є частиною федеральної системи російської. Це вже Росія фактично, а Донбас — це Україна.

 

Джерело: УНН
Відео
загрузка...
Погода, Новости, загрузка...