Українські Національні Новини
інформаційне агентство
Обізнаність громадян єднає країну
Неділя, 23 квітня 2017 13:09
youtube
Публікації: Суспільство

Про людей, які надихають, писати легко і цікаво — керівник проекту зі створення книги про Ю.Спіженка

Про людей, які надихають, писати легко і цікаво — керівник проекту зі створення книги про Ю.Спіженка

КИЇВ. 17 березня. УНН. Постать Юрія Спіженка є знаковою для розвитку і становлення вітчизняної медицини. Юрій Прокопович — людина-епоха, людина, яка міняла долю країни та людей навколо. Про людей, які надихають, писати легко і цікаво. “На плечах гігантів” — це книга, яка є спробою зрозуміти, якою була епоха, за якої жив перший міністр охорони здоров’я незалежної України. Епоха перебудов і становлення української медицини, фармацевтичної галузі і систем охорони здоров’я в цілому. Про це у бліц-інтерв’ю УНН розповів автор книги “На плечах гігантів. Життя Юрія Спіженка” Євген Мінко.

Пане Євгене, як виникла ідея написання книги про Ю. Спіженка?

Ця ідея належить родині Юрія Прокоповича. Взагалі книга є значною мірою твором його нащадків, які зараз продовжують його справу і розвивають “Клініку Спіженко”. Це спроба зафіксувати той внесок в українську медичну науку, який пов’язаний з його ім’ям.

Чи знаєте, чому обрали саме таку назву для книги?

Це цитата Ісаака Ньютона, якому належить фраза “Якщо я й бачив далі від інших, то через те, що стояв на плечах гігантів”. Вона означає, що робити відкриття, рухати прогрес в будь-якій сфері можна, спираючись на досвід своїх великих попередників. Коли ми знаємо і розуміємо історію своєї справи, вивчаємо досвід, а не повсякчасно намагаємося почати все з чистого аркуша. Тільки так й робляться справжні прориви, і у медицині зокрема. Інакше ми можемо впасти у замилування самими собою, не розуміючи, що до нас теж було зроблено багато і наша справа: забезпечити подальший рух. Самим стати “гігантами” для наших наступників.

Вивчаючи життя Юрія Спіженка, ми зрозуміли, що слова Ньютона є дуже влучними для того, аби описати його шлях. Спіженко завжди цікавився тим, куди рухається наука, що роблять та робили його колеги у світі. Власне, це допомагало йому вирішувати найскладніші завдання ― від ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС до відкриття клініки неінвазивного лікування раку.

Як довго взагалі тривала робота над книгою?

Перші інтерв’ю для книги були зроблені приблизно за рік до фіналу роботи. При цьому книга не базується лише на усних спогадах: ми вивчали багато архівних матеріалів, аби створити якомога об’єктивнішу картину життя нашого героя. Над збором та аналізом інформації працював цілий колектив, у списку цитованих у книзі джерел — близько сотні позицій.

Яка, на Вашу думку, головна ідея книги?

Концептуальне, творче завдання ми для себе сформулювали так ― крізь призму життя Юрія Спіженка показати та зрозуміти новітню історію нашої країни. Історію потрясінь, піднесень та конфліктів, знищень та перероджень. Адже фігура Спіженка є дуже символічною в цьому сенсі.

Він народився ще за часів Сталіна у маленькому селі, потім зміг отримати медичну освіту, не маючи жодної протекції. Пройшов кар’єрний шлях від районного лікаря до останнього міністра охорони здоров’я УРСР і першого міністра охорони здоров’я незалежної України. Причому шлях був дуже нелегкий, адже у 80-ті роки СРСР вже охоплювала економічна та соціальна криза, що неминуче мала вплив на медичну сферу.

Додаймо до того Чорнобильську трагедію, із наслідками якої Спіженко спочатку мав впоратися на Житомирщині (де у 86-му році він був головою обласного відділу охорони здоров’я), а потім на рівні радянської республіки й, згодом, незалежної держави.

1990-ті роки ― абсолютна нова, непередбачувана реальність для українців. Час небезпечний (часто й смертельно небезпечний), але наповнений сподіваннями і постійним пошуком, винаходженням. Це час вершини політичної кар’єри Юрія Спіженка, з усіма притаманними українській політиці ризиками.

Нарешті, 2000-і роки ― час, коли Спіженко повернувся до клінічної медицини і відкрив Кіберклініку, що не мала аналогів навіть у Східній Європі.

Працюючи над книгою, ми воліли створити не бронзовий барельєф, а портрет талановитої та водночас непростої людини, яка часто опинялася у важких ситуаціях і знаходила їм вирішення.

Який досвід з цієї книги можуть почерпнути майбутні медики?

Під час роботи ми зробили для себе кілька несподіваних відкриттів. Наприклад, те, що Спіженко із колегами почали розробляти модель обов’язкового медичного страхування (за прикладом країн Заходу) ще за часів Радянського союзу, і продовжили цим займатися на початку 90-х. Але, як ми бачимо, медичне страхування Україна й досі не впровадила ― настільки великим є спротив старої, непрацюючої та корупційної системи, що залишилася від СРСР.

Ще один епізод, на який ми звернули увагу, це те, що після розпаду Союзу, Спіженко, у ранзі міністра, мав вирішити питання із психіатрією, що за радянських часів часто виконувала каральну функцію. Українські дисиденти отримували діагноз “уповільненої шизофренії” і відправлялися на “лікування” ― під час якого їх нашпиговували шкідливими препаратами.

Це дозволяло радянській владі зменшити офіційну кількість політичних в’язнів у тюрмах, за чим слідкував Захід (радянські чиновники на фінішній прямій СРСР у 70-80-ті роки воліли уникати гучних скандалів). І в той же час таким чином КДБ міг контролювати дисидентський рух і залякувати тих, хто мав погляди, несумісні із офіційною ідеологією.

У 90-ті роки Спіженко створив спеціальну незалежну комісію, яка мала право скасовувати такі політичні діагнози, що й після “лікування” калічили долі багатьом людям. Комісія працювала автономно від лікарень, адже Спіженко не міг залучити до цієї задачі фахівців, що працювали у психіатричних закладах ― багато хто з них раніше саме і долучався до боротьби з інакодумцями під контролем органів безпеки. І жодної люстрації серед них не було. Але міністр знайшов вихід із цієї ситуації, яка десятиліттями отруювала тисячі життів.

Досвід Спіженка показує ― навіть працюючи у скрутних умовах, у жорсткій системі, справжній професіонал і лікар мусить знаходити засоби її змінення. Можна назвати це гуманітарною місією лікаря: змінювати на краще не лише окремого пацієнта, а світ навколо.

Про роботу над книгою також розповіла керівник проекту “На плечах гігантів” Тетяна Гончарова. Вона зазначила, що основою книги була саме історія роду Юрія Спіженко.

Історія роду Юрія Спіженка і історія країни через нього — це основа книги. Юрій Прокопович — людина-епоха, людина, яка міняла долю країни та людей навколо. Який хотів зростати, “вибитися в люди”, і йому це вдалося. Про людей, які надихають, писати легко, писати цікаво. Ти з цікавістю ювеліра ставишся до всіх подробиць життя і складностей не виникає жодних, хібо що інколи розпач, коли розумів, що не всі ті, хто міг би розповісти про Юрія Прокоповича, як і він сам, дожили до цієї книги. Хоча чомусь здається, він би сам просто посміхнувся, коли дізнався б, що про нього написали книгу. Він жив не заради таких речей.

Під час підготовки книги вам довелося спілкуватися з багатьма колегами, близькими, друзями Ю.Спіженка. Є такі, чиї розповіді вразили найбільше?

Ми обоє — Євген (автор книги — ред.) і я, дуже любимо людей. Але найбільше з усіх вразила Наталія Спіженко. Те, з якою повагою і любов’ю ця людина розповідає про свого тата, вражає. Вона пам’ятає всі деталі, пам’ятає, як він рухався, як брав її за руку на прогулянках, які настанови робив... не покидало відчуття, що зараз закінчимо інтерв’ю і вона скаже: тато, заходь. Бо надто живі всі її спомини, надто велика любов і відданість сімейній справі живе в її серці, і серці їхньої родини.

Який тираж книги? І чи можна її десь придбати?

Тираж книги обмежений. На свій розсуд ним розпоряджатиметься родина.

Джерело: УНН
Loading...
Loading...
SELECTORNEWS - покупка, обмен и продажа трафика
загрузка...
Погода, Новости, загрузка...