КИЇВ. 17 листопада. УНН. Перші години та дні війни стали справжнім випробуванням для української митниці. Довгі колони біженців, які пішки, автомобілями, потягами тікали від російських куль, снарядів та ракет. Людей треба було зустріти, обігріти, нагодувати і після цього пропустити на той бік кордону.
А ще черги вантажівок з гуманітарною допомогою для звичайних людей і необхідним для наших воїнів.
Машини треба швидко оформити, аби цінний вантаж без затримок був доставлений за призначенням.
І найголовніше у цьому вирі подій — залишатися спокійним, сумлінно виконувати, хоч і в нових екстремальних умовах, свою звичну роботу. І цією роботою допомагати людям та наближати нашу перемогу.
УНН поговорив з представниками кількох митниць, які стали свого роду пропускними хабами для українських біженців, про те, яким був для них початок повномасштабної війни: як допомагали в евакуації людей, які виникали труднощі, зокрема, із пропуском гуманітарної допомоги, які нестандартні рішення доводилося ухвалювати, наскільки плідною була співпраця з митниками сусідніх країн і що найбільше з того часу запам’яталося на все життя.
Тодішній начальник Львівської митниці Данііл Меньшиков пригадує, що буквально за годину після того, як дізнався про російське вторгнення, був на своєму робочому місці. Рішення необхідно було ухвалювати дуже швидко.
“Ми просто почали виконувати свою роботу”, — каже Данііл Меньшиков.
Митники очікували великого потоку людей, але він здавався просто нескінченним.
“Уже десь за три години на пунктах пропуску почали з’являтися перші люди. І досить швидко це перетворилося на безкінечний людський потік”, — додає Меньшиков та каже, що впоратися вдалося лише завдяки злагодженій роботі та швидкому ухваленню рішень — їх ухвалювали, виходячи з потреб людей.
Брали на себе відповідальність і діяли, намагаючись не просто швидше пропустити людей через кордон, а всіляко їм посприяти, адже люди тікали від війни, не турбуючись про речі — багато хто був без найнеобхіднішого. А очікування на кордоні, як каже Меньшиков, могло розтягтися до десяти днів.
“І людям треба щось їсти та пити, сходити в туалет, помитися, десь зігрітися, сховатися від дощу і снігу. Це було для нас першочерговим викликом, з яким ми впоралися”, — каже тодішній керівник Львівської митниці.
.jpg)
Тоді Меньшиков вирішив створити при митниці гуманітарний штаб, що об’єднав людей, які вміють оперативно та ефективно вирішувати значну кількість питань. Одним з перших кроків стала спільна з Червоним Хрестом організація наметів для перебування людей, забезпечення їх харчуванням, засобами гігієни та іншими предметами першої необхідності, одягом.
.jpg)
Керував гуманітарним штабом Андрій Колотий. Він пригадує, що у перші ж дні пішов великий потік гуманітарної допомоги, необхідно було створити ефективну комунікацію між її надавачами та отримувачами, консультувати людей щодо правил її оформлення.
“Ми дали наші контакти, вони розлетілися по всій Україні. І тоді 80% дзвінків стосувалися не митних питань, а гуманітарного реагування. Були дзвінки з Гостомеля, де люди сиділи на дахах будинків і просили про евакуацію, ми на ці запити реагували, надавали людям необхідні контакти. Були дзвінки з Києва від пенсіонерів, які боялися вийти й не мали продуктів. Ми координувалися і через знайомих, і через благодійні фонди, які допомагали цим пенсіонерам у перші декілька тижнів”, — зазначає Колотий.
За його словами, безпосередньо прийомом і розподілом гуманітарної допомоги штаб не займався. Це був хаб, який зв’язував надавачів та отримувачів гуманітарної допомоги. У березні постійно змінювалися правила ввезення гуманітарної допомоги. І необхідно було оперативно інформувати про ці зміни, консультувати, допомагати зі зразками документів.
“Також штаб формував пропозиції по змінах до законодавства щодо ввезення гуманітарної допомоги, передавали їх на Держмитслужбу, а вона вже — на Кабмін, співпрацював з посольством України в Польщі щодо спрощення ввезення товарів подвійного призначення, зокрема шоломів, бронежилетів. Були підготовлені пропозиції змін до законодавства Польщі, щоб їхні митники пропускали ці товари”.
Загалом, як розповів Андрій Колотий, з березня по серпень 2022 року до гуманітарного штабу надійшло близько 25 тисяч дзвінків, з яких 70% — гуманітарні реагування на митні питання.
За словами Данііла Меньшикова, уже у перший день під кордоном з польського боку стояли вантажівки з гуманітаркою. Але заїхати вони не могли. Через те, що допомога не обкладається податками та зборами, була своя процедура: треба подавати заявку, потім отримувач має її тут підтвердити. Усе це потребує часу. Довга бюрократична процедура, а ситуація потребувала негайного вирішення. Після інформування про ситуацію голови Держмитниці було ухвалено рішення: відкрити кордон для гуманітарних вантажів негайно та без затримок.
“Ми відкрили кордон, і пішла гуманітарка”, — каже Меньшиков.
У подальшому саме гуманітарний штаб запропонував спростити митну декларацію для гуманітарних вантажів. Врешті ця ініціативи отримала підтримку на державному рівні, і гуманітарні вантажі отримали “зелене світло” для швидкого перетину кордону.
Спроби протягнути через кордон товари комерційного призначення під виглядом гуманітарки не оминули і Львівську митницю.
Везли екзотичні фрукти, дорогі сири, ковбаси, рибу, хамон. Багато чого відправляли на потреби військових, щоб швидкопсувний конфіскат не пропадав. Якось, розповідає Меньшиков, відправили до військової частини фуру хурми.
«Оргтехніку неодноразово намагалися завезти під виглядом гуманітарки, дорогі телефони. Усе це конфісковувалося», - розповідає Данііл Меньшиков та додає, що багато всього зі складів конфіскату було спрямовано на потреби військових.
Довелося львівським митникам побачити і суперкари, які легально ввозилися в Україну в період дії нульової ставки на розмитнення авто. Був це, наприклад, McLaren вартістю понад 300 тисяч доларів.
Тодішній начальник Львівської митниці нагадує, що через війну суттєво скоротилося вивезення українського зерна через морські порти, а експортери почали використовувати автомобільний транспорт. З чергами із вантажних автомобілів вдалося впоратися завдяки вдалим рішенням та співпраці з польською стороною.
«У нас на кордоні утворилися кілометрові черги зерновозів, які стояли майже по два тижні. Провели переговори з польською стороною, сформували зелені коридори. Зерновози поїхали, черги зникли.
Так само діяли і тоді, коли Україна опинилася на порозі паливної кризи. До Польщі порожній бензовоз пропускали без черги, коли назад він уже їхав повним - його без черги пропускали поляки.
Так, певний час дефіцит палива на наших заправках був, але завдяки саме таким нашим діям вдалося обійтися без тотального дефіциту», - зазначає Данііл Меньшиков.
Данііл Меньшиков каже, що з того часу залишилося багато спогадів, які запам’ятаються на все життя. Деякі з них зі знаком “мінус”. Так тодішній начальник Львівської митниці говорить про ухилянтів, які намагалися втекти з України у жіночому одязі.
Але більшість спогадів наповнені позитивними емоціями, вірою в незламність українського народу. Саме так Меньшиков пригадує українців, за жодних обставин не полишали своїх домашніх тварин. Навіть маленькі діти рятували від війни не лише себе, а й своїх улюбленців.
.jpg)
За словами Данііла Меньшикова, життя на пунктах пропуску вирувало, й іноді митникам доводилось виконувати геть не притаманні їм функції – наприклад, приймати пологи. Усього за перші місяці повномасштабної війни на пунктах пропуску Львівської митниці народилося семеро немовлят.
«У такий момент ти розумієш, що ми - незламна нація», - каже Меньшиков.
«У нас на Волині раніше було три митних пости на кордоні з білоруссю. І ми по тій інформації, яку отримували, відчували, що щось має статися. З вечора наші прикордонники повідомили, що білоруська сторона перестала приймати вантажі і просто закрила рух. Уночі начальник митного поста «Доманове» інформував про те, що на суміжній стороні відбувається щось недобре, і вивозив особові справи митників», - пригадує головний державний інспектор інформаційної політики Волинської митниці Валентина Черниш.
За її словами, з початком повномасштабного вторгнення ці три митні пости були закриті, а потім - взагалі ліквідовані. Й основні зусилля були спрямовані на нормальну роботу пунктів пропуску «Ягодин» та «Устилуг» на українсько-польському кордоні.
Для Волинської митниці пропуск громадян у пішому порядку не був характерним – раніше тут не було пішохідних переходів з Польщею. Тож, 25 лютого було ухвалено рішення пропускати людей пішим ходом через «Устилуг», а 27-го – через «Ягодин».
«Окрім цього - величезний потік нерегулярних автобусних рейсів, бо виїжджали організованими групами; евакуаційні потяги. Була величезна кількість людей, які їхали інколи без документів, їхали з песиками, котиками, іншими домашніми тваринами, на яких теж не було документів. І з оцим валом ми не могли б впоратися, якби з перших годин не була налагоджена дуже чітка комунікація із польською стороною. У "Ягодині" було задіяно 11 смуг руху. Ухвалено рішення про реверсний рух: пускають там, де вільно, і вони можуть бути і в один бік, і в інший бік. Спільні рішення, які ми ухвалювали з поляками, називали експериментальними проектами, і швидко погоджували з обох сторін. Ми впоралися і завдяки співпраці з польськими колегами, і завдяки тому, що Волинська митниця ні на секунду не втратила керованість», - каже Черниш.
.jpg)
Тоді на постах Волинської митниці було встановлено біотуалети, роздавали людям воду, гарячий чай, канапки, цукерки.
Практично одразу було скасовано тести на коронавірус. З польського боку підключалося багато волонтерів, які допомагали українським біженцям, пропонуючи їм тимчасовий прихисток, харчування та надаючи інформацію про те, де вони можуть оформити статус тимчасового перебування.
Співробітниця Волинської митниці пояснює, що в зоні їхньої відповідальності кордон з Польщею проходить по річці Західний Буг. Пункти пропуску з’єднують мости. У «Ягодині» міст - дуже довгий, і навіть пішки пройтися тим мостом - це трохи виснажливо. Тоді долучилися місцеві перевізники, організовувалися і возили людей на суміжний бік.
.jpg)
Правила завезення гуманітарної допомоги змінювалися в процесі. Скорочувалася процедура, розширювався перелік товарів, які могли визнаватися гуманітарною допомогою, у тому числі щодо товарів так званого подвійного використання, тобто тих, які могли використовуватися й у військових цілях. Митники дуже швидко налагоджувати контакти із волонтерськими організаціями, із органами місцевого самоврядування для того, аби роз'яснити нові правила ввезення гумдопомоги. Бланки нових декларацій для перевізників гуманітарки друкувалися буквально у пункті пропуску.
«Митники на початках допомагали перевізникам їх заповнювати, бо у людей не було досвіду. А постанова Кабміну вимагала, щоб на оформлення гуманітарної допомоги в пункті пропуску витрачалося не більше ніж 15 хвилин.
З початку війни і до серпня 2022 року на Волинській митниці було оформлено 200 тисяч тонн гуманітарної допомоги».
На Волинській митниці було багато конфіскованих машин, якими намагалися приховано перевозити цигарки. І коли конфіскат дозволили віддавати на потреби ЗСУ, то військові активно почали забирати авто, що їм підходять.
Але не лише авто.
«Мене спочатку трохи шокувало, що військові брали жіночі прокладки. Якось запитала військового, навіщо вони їх у нас забирають, та й ще так багато. А він мені каже: ти навіть не уявляєш, яка це гарна устілка до взуття», - пригадує співробітниця митниці.
Були і спроби провести під виглядом гумдопомоги суто комерційні товари. Зокрема, 100 брендових жіночих сумочок, величезні сувої тканин. А ще тепловізори, про які військова частина, до якої їх нібито везли, навіть не здогадувалася. Були і спроби вивезти культурні цінності без відповідних документів: колекції монет, старовинні книги тощо. Усе це вилучалося, передавалося на експертизу, яка підтверджувала цінність цих предметів.
Неоднозначним було ставлення митників до рішення ввозити в Україну автомобілі без сплати митних платежів.
«Коли діяв пільговий період на ввезення в Україну машин без митних платежів, то митники між собою дивувалися, чому не було встановлено обмежень по кількості машин в одні руки, віку авто, об’єму двигуна.
І ми не розуміли, і наші польські колеги теж, які не очікували, що вже з їхнього боку кордону з’являться черги наших співгромадян, які завозили в Україну машини з Європи. Добре, що цю норму згодом скасували», - каже Черниш.
Валентина Черниш пригадує, що тоді було дуже боляче від розпачу в очах людей, і від невизначеності.
«Коли молода мама, біля неї троє дітей різного віку, їх об’їжджають, умовно, «мерседеси», а вони з купою сумок йдуть пішки – таке не забувається.
Люди з кішками, собаками, без документів, очі повні сліз та розпачу – це картина отих перших днів. Тоді всі сходили з розуму від невідомості і невизначеності. Було дуже багато суперечливої інформації. Ніхто не знав, що на нас очікує наступного дня. І от наші хлопці-митники, щоб не забивати собі голову різними думками, коли їм випадало декілька годин відпочинку, то вони крутили тушонку. Тушонку для своїх колег, які мобілізувалися в ЗСУ.
Адміністрація Волинської митниці, єдина в Україні, розташована не в обласному центрі, а в звичайному поліському селі. Ми тоді фактично жили на митниці. По-перше, неймовірно багато роботи, а по-друге, ми просто підтримували один одного. До того ж, митниця ще й була для нас центром оперативної інформації, і тут ми дізнавалися, як наші військові відбивають російську агресію.
І ще один спогад - це психологічні провокації з білорусі. У них близько до кордону стояли танки, і вони заводили двигуни – нібито от зараз щось почнеться. Це тримало в напрузі та психологічно вимотувало і нас, і місцеве населення. Але коли стало зрозуміло, що бліцкриг не вдався, то й двигуни у тих танків заглухли», - розповіла Черниш.
Начальник митного поста «Орлівка» Одеської митниці Дмитро Перстинчик розповідає, що перші біженці до них пішки та автомобілями почали прибувати приблизно о дев’ятій годині ранку, і з кожною годиною їх ставало все більше. Але пост «Орлівка» не був розрахований на таку велику кількість людей. Тому оперативно довелося збільшувати кількість працівників. На той час штатна чисельність митного поста була 23 посадові особи, зараз – 60.
«Щодо проблемних питань, з якими ми зіткнулися – треба було безперебійно організувати роботу, щоб усі громадяни та транспортні засоби могли виїхати, щоб не було заторів і все могло працювати у штатному режимі.
З приводу черг можу сказати, що вони з 24 лютого з кожним днем збільшувалися, і час очікування для легкового транспорту, щоб виїхати за межі України, був близько доби.
З Румунією наш пункт пропуску з’єднує паромна переправа. Спільно з адміністрацією паромного комплексу було ухвалено рішення, щоб паром курсував не по графіку, а за завантаженням. Це зменшило час перебування людей на посту. З Одеси до «Орлівки» людей, яких хотіли евакуюватися, довозили транспортом, який організувала обласна влада спільно з волонтерами та перевізниками. Митники робили все від себе залежне, щоб зменшити напруженість у людей і допомогти їм», - каже Перстинчик.
Додає, що людей тоді розміщували в адміністративному приміщенні: у кабінетах, кімнаті відпочинку митників. Поряд поставили намети. Забезпечили людей теплими ковдрами, був пункт надання першої медичної допомоги, роздавали людям воду, гарячий чай, каву.
.jpg)
.jpg)
Митник зазначає, що у мирний час він та його колеги стикалися з гуманітарною допомогою, але, звісно, не в таких обсягах, як після повномасштабного російського вторгнення.
«Як я пам’ятаю, спершу оформлення та пропуск гуманітарної допомоги здійснювалися на підставі постанови від 25 лютого, якою було визначено, що ОВА ухвалює рішення щодо визначення переліку товарів, які можна завозити як гуманітарну допомогу. Ухвалювалося рішення, після того подавали наявні товаро-супровідні документи, і завозилася гуманітарна допомога. Це було перше таке спрощення. Кожен день були роз’яснення, як це потрібно здійснювати, які групи товарів потрапляють, і так далі».
Перстинчик додає, що з 1 березня 2022 року було ухвалено іншу постанову, яка вже більш чітко регулювала порядок пропуску – на період дії воєнного стану пропуск певних груп товарів через митний кордон України від донорів здійснюється за місцем перетину митного кордону України шляхом подання декларації, яка заповнювалася у паперовому вигляді. Тобто, почав діяти декларативний принцип без ухвалення спеціальних рішень уповноважених органів. У тому числі це стосувалося і засобів індивідуального захисту.
«Одне з проблемних питань, що виникало при ввезені цієї групи товарів, – спрощений порядок для окремих товарів подвійного призначення передбачав гарантійні листи. У цьому переліку товарів були й пластини для бронежилетів, переносні радіостанції, безпілотні літальні апарати, біноклі, оптичні приціли. Але все це мало бути не цивільного призначення. Тепловізори, прилади нічного бачення. Тут митнику треба було використовувати свої знання та навички, щоб розібратися.
До прикладу, ви знаєте, що у нас брак був безпілотників, квадракоптерів. І, дійсно, треба було розуміти, де цей квадракоптер може використовуватися. Чи він цивільного чи воєнного призначення. І от я пам’ятаю, що це було одним з проблемних питань: потрібно там гарантійний лист чи не потрібно. Бо всі розуміють, що ці квадракоптери йдуть на передову, на «нуль», де дійсно відбуваються військові дії. Що їх потрібно пропускати. Але в той же час митник має виконувати вимоги законодавства», - каже Перстинчик.
Зі спробами провезти товари комерційного призначення під виглядом гуманітарної допомоги стикнулися і на Одеської митниці.
Зокрема, на посту «Орлівка» за гуманітарку намагалися видати тигрові креветки, брендовий одяг і навіть поліетиленові мішки.
«З введенням спрощеного порядку були випадки, коли завозилися товари комерційного призначення. Перший яскравий випадок, який я можу пригадати, – це рефрижератор, у якому близько 20 тонн тигрових креветок. Нібито завозилися на благодійний фонд. У всіх виникло питання – як тигрові креветки можуть бути гуманітарною допомогою? При проведенні митного огляду у водія в кабіні виявили комерційний інвойс (рахунок-фактуру), який передбачав розрахунок за цей товар. А отримувачем виступало певне підприємство, яке здійснило оплату за цей товар. Ще один випадок – у вантажівці були виявлені нові речі з бірками досить відомих брендів, а в декларації було заявлено, що це речі, що були у вжитку.
Також затримали ми фуру, у якій під виглядом гуманітарної допомоги намагалися завезти близько 20-ти тонн поліетиленових мішків. При огляді транспортного засобу також було виявлено документ, який підтверджував комерційне призначення товару, і європейська декларація Т-1, у якій значився інший отримувач».
Як зазначає Перстинчик, «Орлівка» стала одним з вікон у Європу для українського експорту. У якийсь момент черга на пункті пропуску сягала тисячі автомобілів.
Проблема полягала у тому, що «Орлівку» з Румунією з’єднує паромна переправа. За графіком паром курсував кожні три години. На борт він може прийняти не більше ніж 17 вантажних автомобілів, а це - близько 100-110 транспортних засобів на добу.
«Ми робили все можливе, щоб пришвидшити оформлення вантажів та пропуск автомобілів. Коли з’явилася електронна черга, то зменшилася жива, адже вже був чіткий графік, коли машина має прибути на митний пост.
Були запроваджені нічні паромні рейси. Уже згодом запустили ще один паром. Він за розміром не такий великий, як основний, але може прийняти на борт до чотирьох вантажних автомобілів. З румунською стороною ми проводили постійні зустрічі та переговори щодо пропуску людей, товарів та узгодженості дій, коли виникають непередбачувані ситуації. Жодних зривів чи проблем у нашій спільній роботі не виникало. Усе працювало як єдиний механізм», - розповідає Перстинчик.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)