КИЇВ. 23 серпня. УНН. В Україні люблять поговорити про податки, а надто - про їхнє зменшення. Тому, коли була озвучена пропозиція податкової реформи «10-10-10», то, природньо, довкола неї одразу виникла дискусія. Прихильники реформи кажуть, що таке зменшення податків привабить інвестиції і полегшить життя бізнесу, а противники наводять аргументи, зокрема, про значні бюджетні втрати і невідповідність такої реформи курсу євроінтеграції. УНН спробував розібратися у запропонованій реформі, а також в аргументах «за» та «проти».
Війна і податки: короткий екскурс в історію
Ведення війни - справа недешева. Держава, в умовах необхідності забезпечити оборону та ведення війни, стикається з непомірними витратами. Успіх у війні вимагає мобілізації усіх можливих ресурсів.
Найпершим і найочевиднішим інструментом мобілізації фінансових ресурсів є податки. Звісно, це не єдиний інструмент, є ще позики, зовнішня безповоротна допомога, сеньйораж (інфляційний податок), експропріація активів, скорочення непріоритетних видатків. Однак ці опції є обмеженими і не можуть покрити всі необхідні витрати на війну. Саме тому війни дуже часто давали поштовх для застосування нових податків та змін умов оподаткування.
Цьому є багато історичних прикладів. Наприклад, якщо подивитись на історію податку на доходи (income tax) у США, то вперше такий податок було запроваджено, аби профінансувати Громадянську війну. Щоб покрити витрати на Першу світову війну, максимальна ставка податку була підвищена з 7 до 77%. Під час Другої світової війни базу податку було розширено, а прогресивність оподаткування зросла ще більше. 1942 р. гранична ставка зросла до 94% (до речі, у Великій Британії під час війни вона сягала 99,25%), тоді як скасування пільг та виключень значно збільшило коло платників податку з доходів. Якщо до Другої світової війни податкову декларацію подавало 4 млн американців, то у 1945 році – вже 43 млн. Ефективна ставка податку за цей час зросла з 1,5% до 15%. Податок на доходи, модифікований у 1942 році, отримав назву Податку задля перемоги (Victory tax), бо з його допомогою федеральний уряд отримав змогу покривати до половини свої видатків.
Під час Другої світової війни уряди багатьох воюючих країн вдавалися до додаткового оподаткування надприбутку підприємств (у США ставка такого податку доходила до 95%), підвищували податки на споживання/покупки (наприклад, у Великій Британії ставка на покупки люксових товарів зросла з 33,3% до 100%) тощо.
У минулому уряди країн, що перебували у стані активної війни, зазвичай підвищували податки, а не знижували їх.
По-друге, національно-визвольні війни, як правило, призводять до піднесення солідарності, патріотизму та згуртованості в суспільстві, що також відкриває більше можливостей для зміцнення культури сплати податків та проведення податкової реформи. 90% американців під час опитування 1944 року відповіли, що вважають Victory tax справедливим. Суспільство свідомо прийняло на себе більший фіскальний тягар задля більшого суспільного блага у майбутньому – настання миру. Хоча такий суспільний договір передбачає значний рівень довіри до інституцій влади.
Війна і податки: українські реалії
У перші місяці війни за ініціативи економічного блоку уряду парламент пішов на значне зменшення податкового навантаження на імпорт, пальне та значно розширив можливість застосування спрощеної системи оподаткування (2% єдиного податку з обороту), збільшивши поріг її застосування для 3-ї групи до 10 млрд грн.
На той момент це було виправдано, аби вивести економіку з шокового стану та убезпечити її від колапсу внаслідок розриву виробничих, логістичних зав’язків і дефіциту товарів критичного імпорту. Утім, зворотною стороною таких пільг стала втрата значної частини бюджетних доходів (лише по імпорту втрати оцінюються щонайменше в 50 млрд грн). Певним компенсатором цих втрачених доходів стало тимчасове припинення відшкодування ПДВ упродовж лютого-травня. Починаючи з червня відшкодування було поновлено. І бізнесу повертається весь чесний податковий кредит, що накопичився протягом цих місяців.
З 1 липня, у міру відновлення економічної активності, більша частина пільг з оподаткування імпорту була скасована (для платників єдиного податку, ввезення автомобілів). Цей крок був необхідним для зменшення фіскальних та валютних дисбалансів. Останні посилювалися через монетизацію дефіциту бюджету та призводили до розкручування спіралі девальвації та інфляції. Зауважимо, інфляція і є тим додатковим податком, від якого найбільше страждають економічні агенти з фіксованими доходами в гривні (бюджетники, пенсіонери, власники депозитів в гривні). Чомусь про це забувають сказати прибічники ліберальних підходів до оподаткування під час війни.
Національним планом з відновлення, презентованим в Лугано, передбачено проведення комплексної податкової реформи на другому етапі реалізації Плану, після закінчення війни. Автори Плану вважають, що одним з пунктів такої реформи має бути зниження ефективного податкового навантаження на працю і капітал для стимулювання інвестицій та створення робочих місць. Однак, йдеться про реформу в мирний час, коли дозволятимуть умови, а не сьогодні, коли власних податкових надходжень вистачає хіба що профінансувати 80% видатків на оборону, і подальші втрати в доходах для України є недопустимими. Для країни у стані війни головне завдання – максимальна мобілізація всіх доступних ресурсів.
Пропозиції та рекомендації
12 серпня з’явився лист західних та українських економістів із світовим ім’ям щодо питання, якою має бути макроекономічна політика для України під час війни. Першою рекомендацією авторів для влади є «необхідність мобілізації більшого обсягу ресурсів для покращення своєї фіскальної позиції (очікуваний дефіцит бюджету по року 30% ВВП), аби країна могла фінансувати свої воєнні витрати та надавати базові соціальні послуги під час війни. Ціллю такої політики має бути зростання податкових доходів (у т.ч. закриття можливостей для ухиляння, запровадження нових податків, підвищення прогресивності в оподаткуванні тощо). Решта потреби у фінансуванні має покриватися західною допомогою та неінфляційними внутрішніми запозиченнями. Раніше із закликом щодо поступового переходу до фіскальної консолідації виступав Національний банк.
Тому на цьому фоні стали вельми несподіваними пропозиції проведення радикальної податкової реформи «10-10-10», підготованої ініціативи заступника керівника Офісу Президента Ростислава Шурми, за участю Мінекономіки та першого-віцепрем’єр-міністра - міністра економіки Юлії Свириденко, та ще деякими діячами, які входять до новоствореного економічного штабу при Мінекономіки.
Реформа серед іншого передбачає різке скорочення ставок основних бюджетоутворюючих податків (ПДВ, ПДФО, податок на прибуток) до 10%, зменшення до нуля ЄСВ, запровадження 3% військового збору, що у перспективі буде модифіковано на особисті внески громадян до 2-го рівня загальнодержавного пенсійного страхування. Усе це має запрацювати вже з 1 січня 2023 року. Але, попри близькість запуску нової системи оподаткування, без відповіді залишаються ще багато запитань, зокрема, щодо компенсаторів у вигляді посилення оподаткування акцизами, екологічним податком, ренти, скасування податкових пільг, які зараз автори намагаються коментувати, що називається «з коліс»…
За останні декілька днів експертне середовище рознесло вщент презентовану концепцію, поставивши під сумнів професійність її авторів, які досі не знають, що Україна отримала статус кандидата на членство в ЄС, «плавають» в базових податкових директивах ЄС/OECD та зобов’язаннях України.
Ризики від провадження реформи
Автори концепції прямо визнають, що їхня реформа призведе до збільшення фіскального розриву, який «може бути суттєвим» (авторами називається цифра 270 млрд грн з урахуванням скорочення нарахувань на фонд оплати праці в держсекторі, але без інших компенсаторів; 60 млрд грн з урахуванням усіх компенсаторів). І все це під час війни і збереження значних військових загроз у найближчій перспективі. По суті, єдиним реальним компенсатором цього зростаючого фіскального розриву називається допомога партнерів («7 млрд дол. додаткового фіскального – це лише 1% від всього периметру фінансування на відбудову»). Тобто, платникам податків у країнах-партнерах, які зараз стикаються з погіршенням умов життя через рекордну інфляцію, пропонується взяти ще більший тягар, профінансувавши радикальне зниження податків в Україні.
Окремо варто виділити проблему, пов’язану з доходами місцевих бюджетів, що переважно формуються за рахунок розщеплення більшої частини ПДФО (частка ПДФО перевищує 60% у доходах місцевих бюджетів, без трансфертів) та частини податку на прибуток. А також проблему солідарної пенсійної системи та Фондів соціального захисту, левову частку доходів яких становлять надходження від ЄСВ. За 7 місяців 2022 року доходи Пенсійного фонду дорівнювали 324,5 млрд грн, з них ЄСВ – 216,4 млрд грн або 2/3.
Автори реформи переконують, що жодного розбалансування не буде, бо громади зможуть залучати більше бізнесу та інвесторів, буде масштабна детінізація зарплат (хоча вона не включається в розрахунки). Але вони, мабуть забувають, що експеримент із зниженням ЄСВ 2016 року майже удвічі не призвів до очікуваної детінізації. Окрім того, рівень податків, як свідчать численні опитування бізнесу, не є головною перепоною для інвестицій. Куди серйознішим викликом є забезпечення верховенства права, боротьба з корупцією, доступ до фінансування. Зараз до цих перепон додається ще й війна. Але автори реформи «10-10-10» - цих перепон не бачать, і планують системо реформувати систему, надто під час війни, коли, на їхню думку, це можна зробити з мінімальним шоком для економіки.
Та це ще не все.
Реформа йде всупереч міжнародним зобов’язанням України. Зниження ставки по податку на прибуток до 10% суперечить плану BEPS, до якого приєдналась Україна і ще понад 140 країн світу, за яким мінімальна ставка корпоративного податку з прибутку має бути не менше 15%. Тоді як зниження ставки ПДВ до 10% суперечить 112-й директиві ЄС, яка встановлює стандартну ставку на рівні 15%, та нашим зобов’язанням у межах УА з ЄС, що автори реформи спочатку не хотіли визнавати, називаючи зауваження експертної спільноти «білою гарячкою». Але зараз хоча б визнали, заявивши, що це предмет перемовин з ЄС як виключення на перехідному періоді.
І це, до речі, не єдиний камінь спотикання, де творці реформи швидко змінили свою позицію. Після нищівної критики вони вже розглядають цю реформу як перехідний варіант на 3-5 років і вже готові запроваджувати її не з 1 січня 2023 р., а після Перемоги… Це багато говорить про якість підготовки пропозиції.
Виникає питання: чи варті популізм і намагання загравати з суспільством того, щоб країна в умовах війни погіршувала економічну ситуацію, нарощуючи фіскальний розрив, і тим самим перешкоджала своїй Перемозі?
